Я була юною, чарівною і безтурботною у свої двадцять п’ять. Кавалерів було багато і всі вони хотіли, щоб я звернула на них увагу. А все тому, що я була весела та життєрадісна. Я вміло грала на гітарі, відвідувала культурні заходи у нашому місті. У мене на женихів часу не було. Мабуть, їх це найбільш інтригувало – моя байдужість та неприступність.
Кавалери поступово відсіювались. Залишилося їх лише троє таких наполегливих. Один співав серенади під вікном і зізнавався в коханні. Другий заявився з букетом і обручкою та запропонував одружитися. Третій до матері зразу сватів заслав. Всі троє обіцяли і зірку з неба дістати, і на руках носити.
Я вирішила порадитися зі своїми рідними. Адже хлопці були хороші, з пристойних сімей, виховані та чесні. Я до жодного з них не мала особливих почуттів. Але розуміла всім дівчатам обов’язково рано чи пізно пора виходити заміж. І мені теж пора про це задуматися, бо не ходити до кінця життя у дівках?
Кого ж обрати з трьох? І тоді мама мені дивну відповідь дала:
– Знаєш що, доцю? Мені терміново треба поїхати до сестри у місто. А картопля вже посохла. Її треба вибрати обов’язково. Мене не буде тиждень. Думаю, за цей час ти з усім впораєшся.
Який збір врожаю? Я тут її про вибір життєвий запитую, а вона мені таке заявляє. Але ж я дівчина горда. Відповіла, що впораюся.
Огороду у нас чимало, і найбільша ділянка саме з картоплею. Я довго боролася сама з бур’янами. Як навмисно, й брати не приїхали допомогти. А зі старенькою бабусею я не впораюся. Їй на огород йти не треба, а то ще тиск підвищиться. Крім того, треба було ще й по господарству роботи було вдосталь. В селі ж живемо.
Я цілий день ту картоплю лопатою копала й збирала. А потім вирішила: а для чого мені мої женихи?
Почала я своїм впертим залицяльникам зустріч у себе на городі призначати. Але усіх в окремі дні позвала, щоб не зустрілися часом. Й не уявляю, щоб було б тоді!
Один прийшов в перший день. Але допоміг декілька годин, а потім поспішив кудись. Другий взагалі більше анекдоти та історії з життя розповідав, ніж працював. Ото гарний господар буде! Аби посміятися йому, а не робити.
І лише третій, Василь, цілий день картоплю копав, аж спина на сонці згоріла. Від картопляників на обід він відмовився, але і на наступний день прийшов мені на поміч. Крім того, Василь, йдучи додому, побачив, що наш сарай на подвір’ї трохи завалився. Він запропонував його полагодити. Це свідчило про те, що він не тільки працелюбний, а й бажає зі мною більше часу проводити.
Коли мати приїхала, все було зроблено – огород чистий, урожай зібраний. Вона була здивована, що сарай полагоджено. Цього ж вона не наказувала зробити.
Я їй представила свого жениха Василя. А тоді подякувала, що вона такий іспит для моїх кавалерів влаштувала.
Василь виявився добрим та простодушним хлопцем. Ми весілля зіграли на все село. Я в нього аж після весілля по-справжньому закохалася. Живемо дружно й щасливо вже більше двадцяти років разом. Виховали двох діток, сад посадили, будинок власний збудували. Сваримося рідко, поважаємо один одного. Я можу з гордістю заявити, що й живемо заможно, адже ми багато працюємо обоє для нашого достатку. З таким чоловіком можна і в вогонь, і в воду. А ж сама собі заздрю.
А матері я й досі вдячна за те, що вона знайшла такий спосіб гідного жениха обрати. Тільки тепер я розумію, яка ж вона мудра жінка.
