Якось мій батько потрапив до ліkарні, я часто його провідував.
Сусідом по палаті був літній чоловік років 90. Здавалося, що він ледве дихає, але міцно тримався за життя, до нього приходила така ж сухенька бабуся, але трішки молодша.
Приходячи до дідуся вона цілувала його в щічку, а потім діставала зі своєї торби домашню їжу, яку дуже любить її чоловік. Вона була ретельно подрібнена для того, щоб дідусю не доводилось її пережовувати.
Вона сама насилу пересувалася, була дуже слабка то майже не розмовляла. Пара літніх людей в основному сиділи мовчки тримаючись за руки. Бабуся уважно стежила за кожним його рухом та подихом, наче сильно переживає, що він ось-ось її покине.
Я зачаровано дивився на них та по-білому заздрив тому дідусю. Мені було не зрозуміло чому молоді люди так само не цінують один одного поки вони ще молоді та здорові? Чому цінність партнера збільшується лише тоді, коли є ризик його втратити?
Кожен рано чи пізно опиниться на місці дідуся з моєї розповіді та якщо в той момент поруч буде людина, яка так само триматиме тебе за руку боячись втратити, значить ти жив недаремно.
