Я виховувала дочку хазяйновитою ще з дитинства. Кіра знала, що вранці ліжко повинно бути застелене, іграшки складені, речі на своїх місцях. Росла моя дівчинка чепурухою та відмінною помічницею.
Десь так у років 12 Кіра робила перші спроби навчитися готувати їсти. Часто спостерігала, як я вправляюся на кухні, розпитувала що й до чого. Читала кулінарні книги дивилися телепередачі. Пробувала готувати сама й виходило доволі смачно. Навіть якщо й були якісь недоліки, я мовчала, бо найголовніше для дитини – це підтримка.
До того часу, коли Кіра вже зовсім розквітла та почала цікавити хлопців, дочка вміла все, тож я неодноразово повторювала, що комусь дістанеться справжній скарб.
З Юліаном Кіра познайомилася коли навчалася. Почалося все з дружби, радше не так. Все почалося зі смаженої картоплі. Дочка готувала на кухні в гуртожитку, коли до кімнати увійшов молодий та красивий студент випускного курсу. Заглянув дівчині через плече, почав повчати, як правильно готувати. Кіра не образилася, мовчки взяла виделку й дала скуштувати.
Юліан замовк й більше не робив зауважень, натомість напросився на вечерю. Так вони відбули своє перше побачення, а там закрутилося. Зараз Юліан працює, дочка ще навчається. Нещодавно молоді люди з’їхалися та проживають разом на орендованій квартирі. Я собі подумую, що діло йде до весілля, відкладаю гроші.
Якось на вихідних додому приїхала дочка, без попередження, засмучена. Бачу по ній, що очі заплакані. Питаю, що сталося. Вона спершу не хотіла розповідати, а потім зізналася, що випадково підслухала розмову Юліана.
-Я серед ночі прокинулася, потрібно було піти до ванної. Вийшла у коридор й почула, що Юліан на кухні шепчеться, розмовляючи телефоном. Хотіла зайти, запитати з ким це можна розмовляти о другій годині ночі. Коли чую він каже такі слова:
-Тобі немає за що хвилюватися, я ж не дурень. Та не чіпаю я її, тим більше, що вона правильна. Казала, що до весілля ні-ні – смішок. – Якраз, розійтися я встигну. А хто мені готуватиме, прибиратиме у квартирі, пратиме, прасуватиме та ще й даватиме половину на комунальні послуги. Еге ж!
Кіра більше не слухала, повернулася в ліжко, а вранці одразу помчала на автобус й в село до матері.
Я дочку заспокоїла, сказала не гарячкувати й сцен не влаштовувати, тим більше, що немає перед ким. Дістала із гаманця шість тисяч гривень, якраз мій аванс, й порадила винайняти квартиру та якомога скоріше з’їжджати від того поганця.
Добре, що все викрилося на початку. Поплаче трішки, постраждає й забудеться.
