Якось Оля повідомила, що хоче стати мамою, але не може народжувати, поки не буде певна, що має дах над головою. Дочка заявила, що тато повинен переписати на неї квартиру й тоді зможе няньчитися з онуком. Вона навіть заради такої справи хлопчика на честь дідуся назве

Микола був найщасливішим чоловіком на землі, коли Таня погодилася стати його дружиною. Він кохав її ще зі шкільної парти, чекав поки вона закінчить інститут, бо сам після випускного одразу пішов працювати. Й от нарешті отримав те, про що так довго мріяв.

Обіцяв дружині все життя носити на руках, леліяти та оберігати, захищати від усіх негараздів. Таня жила із ним, як за кам’яною стіною. Народила Миколі хлопчика та дівчинку й все у них було добре до одного дня. Жінці раптово стало погано. Микола не на жарт злякався. Повіз дружину у місто на обстеження. Невтішні новини чекали на подружжя попереду – у Тані рак. На жаль, вони звернулися надто пізно. Все що могли зробити лікарі – це полегшити її біль недешевими препаратами.

Чоловіки не плачуть, кажуть люди. А де ті люди? Нехай прийдуть і побачать, як гірко ридає Микола. Обіцяв оберігати від всього свою любу Таню й не зміг дотримати свого слова. Її не стало швидко, за кілька місяців. Усі гроші, що вони колись відкладали на квартиру у місті, потратив чоловік на знеболювальні для дружини. Це найменше, що він міг для неї зробити.

Покинула, залишила його з двома дітьми на руках. Старший на той час навчався в училищі на першому курсі. Михайло хлопець відповідальний та співчутливий. Бачив, як не солодко татові тепер живеться, тож повністю перейшов на свій хліб. Влаштувався на роботу, але й навчання не покинув. Коли Микола пропонував йому грошей, навідріз відмовлявся брати.

А от Ольга іншого поля ягода. Вона витягувала з батька кожну копійку й навіть не думала братися за науку. Розумів Микола, що дочку потрібно буде утримувати аж до заміжжя. Звільнився зі своєї роботи охоронця у селі, а сам поїхав у столицю на будівництво. Працював зварювальником. Робота важка, спина болить, руки німіють, зате платять гарно. Так, що він міг платити за навчання Ольги, оренду квартири та ще й давати їй щомісяця гроші на життя.

Будинок в селі пустував, город заріс бур’яном. Хоч як важко було Миколи, але він вирішив дім та землю продати й взяти квартиру в іпотеку. Ті гроші, що раніше платив за оренду, тепер віддавав на погашення своєї заборгованості. Хоч Ользі й не подобалося жити з татом, але довелося миритися.

Коли квартира офіційно стала власністю Миколи, чоловік думав покинути роботу та знайти щось легше та простіше. А тут Оля повідомляє, що надумала виходити заміж. Зять Миколі не сподобався. Привела у дім такого, що не знає, який молоток на вигляд. Він нічого важчого за виделку в житті не тримав. Та перечити не став, навіть дозволив дітям жити у його квартирі, поки на своє помешкання не назбирають.

Якось Оля повідомила, що хоче стати мамою, але не може народжувати, поки не буде певна, що має дах над головою. Дочка заявила, що тато повинен переписати на неї квартиру й тоді зможе няньчитися з онуком. Вона навіть заради такої справи хлопчика на честь дідуся назве.

-Хитра ти, Олю, тільки й за себе думаєш. А Михайлові хто допоможе, це і його квартира також, у мене двоє дітей – батько дивився на дочку й ніби бачив її вперше.

-Михайло хлопець тямовитий та й руки з правильного місця ростуть. Він собі заробить – заявила Оля.

-Так у тебе чоловік також руки має й голова на плечах є, то нехай заробляє. А квартиру я переписувати не буду.

-Тоді й мене більше ніколи не побачиш!

Ольга із зятем зібрали свої речі та пішли. Микола спершу думав зателефонувати та перепросити, а потім покинув свій намір. Нехай поживе сама, відчує, яке те життя без батьківських грошей. Може розуму набереться.

Оцініть статтю
Дюшес
Якось Оля повідомила, що хоче стати мамою, але не може народжувати, поки не буде певна, що має дах над головою. Дочка заявила, що тато повинен переписати на неї квартиру й тоді зможе няньчитися з онуком. Вона навіть заради такої справи хлопчика на честь дідуся назве