Ситий голодного не зрозуміє. Нещодавно у правдивості цих слів переконалася на власному досвіді. Розповім трішки про себе. Звати мене Людмила, мені 28 років. Працюю бухгалтером в одній агрономній конторі. Заробляю не багато й не мало. На життя вистачає, а от на ікрі до хліба все б приходиться економити. Це я так жартую.
Маю на увазі, що ми з сином живемо як звичайна середньостатистична родина. Чому не згадую про чоловіка? Та не має про кого й згадувати. Дитину зробив, заміж покликав, день весілля назначили. Я тоді вже вагітна на третьому місяці була, а він взяв та й не прийшов. Ох і мала я за що червоніти.
Добре, хоч покликали лише найрідніших. Люди не дуже про це шепотілися, тож мені вдалося певним чином уникнути масштабного позору. Ну дитина не винна, що тато без совісті. Народила хлопця, назвала Тимофієм, так мого дідуся звали, прекрасний був чоловік.
Ми з сином маємо власний будинок. Тут колись мій дід і жив. Він невеличкий, всього три кімнати, кухня й коридорчик, але й на тому спасибі. Довго сидіти без діла я не могла, тому майже одразу після народження Тимофія, якщо точніше через пів року, повернулася на роботу.
Тоді й познайомилася з Вікою. Дівчину тимчасово взяли на моє місце. Та коли помітили, що вона сумлінний працівник, вирішили залишити. Якось ми швидко порозумілися й почали дружити. Віка поки дівує, має хлопця, але заміж ніхто не кличе. Вона переймається з цього приводу, адже час працює не на її користь. Їй 29 років і чомусь подруга вважає, якщо не встигне вийти заміж до 30, то так залишиться дівувати.
Варто зазначити, що Віка дуже ретельно стежить за своєї зовнішністю. Вдягається по модному, ніколи не приходить на роботу двічі поспіль в одному й тому ж самому одязі. На відміну від мене, я цілий тиждень ношу одну й ту ж саму блузу, а що робити, як грошей на іншу немає.
Якось подруга й завела розмову про те, як важливо красиво одягатися. Тоді ти відчуваєш впевненість у собі й приваблюєш увагу чоловіків. Таким чином Віка делікатно натякала, що мені варто оновити гардероб, якщо я розраховую на стосунки в майбутньому.
Ніби нічого поганого вона не сказала, а мені якось соромно. Невже людям важливі такі банальні речі? Грошей на новий одяг у мене точно не було, тому вирішили зайти до секонд-хенду. Скажу по правді там я знайшла багато гарних речей за приємними цінами при чому деякі з них були новесенькі.
Вдома все випрала й випрасувала й наступного дня пішла на роботу в обновках, що не залишилося не поміченим моєю подругою. Віка зробила мені комплімент, сказала, що я класно виглядаю. Їй настільки сподобалася моя нова блуза, що вона й собі таку захотіла. Довелося зізнатися, де я купувала речі.
-Фу, як тобі не бридко одягатися після когось. Ти ж не бомж якийсь.
Таке порівняння мені було незрозумілим. Багато людей купують речі на секонді й не бачать в цьому нічого поганого, в тому числі і я. До чого тут її порівняння з безхатченками. Не знаю, що послугувало реальною причиною, але віка більше не хоче зі мною дружити. Невже вона готова втратити близьку подругу через таку дрібницю? Якщо так, то може ми й не дружили зовсім. Зізнаюся, що мені не хотілося б розлучатися з Вікою. Вона єдина близька мені людина в цьому місті. Та я не можу собі дозволити купувати речі в елітних брендових магазинах й віддавати на це усю зарплатню лише заради того аби Віці не було соромно за таку подругу.
А як ви ставитеся до покупок вживаних речей, скуповуєтеся на секонді, чи соромитеся?
