Я дитина від першого невдалого шлюбу. Мама вдруге вийшла заміж, коли мені виповнилося 4 роки. Дядько Степан, якого я люблю всім серцем й називаю татом, дуже гарно до мене ставився. Одразу називав донечкою, купував іграшки, грався, обіймав. В дитинстві у мене навіть не виникало сумнівів, що це не мій татко.
Мама навпаки завжди була до мене прохолодна. Сварила, наказувала за провини, жодного разу не пригорнула, не поговорила нормально. Наказувала лише, щоб я була слухняною, інакше Степан піде від нас і в усьому буде лише моя провина.
Перед тим, як я мала йти до школи мама народила вдруге. У мене народилася сестричка. Я любила Діанку, допомагала бавити. Коли ж сама потребувала якоїсь уваги чи допомоги від мами, то ніколи її не отримувала. З уроками мені допомагав тато, він же оплачував мої гуртки та возив на змагання. В той час як рідна матір повторювала, що це марна трата часу. Саме тато не пропустив жодного мого виступу та був найбільшим вболівальником. Я вдячна йому за підтримку по цей день.
З часом звиклася, що матері я байдужа, тож після 11 класу, як покинула батьківський дім, так більше й не поверталася. Уже влаштувавшись на роботу зустріла Олега. Ми не довго зустрічалися, практично одразу з’їхалися. Орендували квартиру у старенької бабці, господарка жила на поверх нижче. Приємна така старенька, щоправда, самотня, без дітей. Вона для мене стала такою рідною, ми часто зустрічалися за чашкою чаю, я купувала біб Олі ласощі, інколи ліки, допомагала з хатніми справами.
Якось проговорилася, що ми з Олегом хочемо брати квартиру в іпотеку, тоді старенька й запропонувала викупити її помешкання. Вона готова була дати квартиру на виплату, але єдине, що просила перший внесок у розмірі 60 тисяч гривень. Стара хворіла, потрібна операція, а грошей немає.
Розповіла Олегові, порадилися й вирішили, що кращої пропозиції не знайти. Проблема в тому, що у нас не було грошей для першого внеску. Ми мали лише 28 тисяч. Заходити з банком та кредитами я категорично не хотіла, тому й вирішила вперше за останні 10 років звернутися по допомогу до батьків.
Приїхала в гості сама, Олега залишила вдома. Хоч на той час ми й були розписані, але мама зятя недолюблювала. Розповіла ситуацію, що й до чого й попросила допомогти фінансово.
-А чим же ми тобі допоможемо? – почала мати. – У нас Діанка вступати буде, гроші на навчання потрібні. Батько й так постійно додаткові зміни бере. Хочеш його в могилу відправити.
-Аякже будинок бабусі в селі. Там велика земельна ділянка, можна продати – запропонувала я, як варіант.
-Бач, яка ти швидка. А ми з батьком де будемо жити на старості років? Цей дім Діанці залишиться, ми на голові в дитини сидіти не будемо!
-А що ж мені від вас залишиться? – ображено запитала я.
-Так споконвіку було, що старші йдуть з дому, а молодші залишаються. Де ж я на вас всіх грошей наберу? – уже обурювалася мати.
-Зачекай, Людо – втрутився батько. – Дочко, не засмучуйся, ми щось вигадаємо. Кажи домовласниці, щоб починала переоформлення.
-Стьопо, а що це ти надумав? У нас зайвих грошей немає, усе для Діанки! – перемикнулася мати з мене на батька.
-Здається мені, що ти забуваєшся, Людмило! У нас двоє дітей й обом ми повинні допомогти.
Тато слова дотримав, через тиждень приїхав з мамою до нас й вручив мені ту суму, якої нам бракувало. Ні, навіть більше. Мама кидала на мене розлючені погляди, а я обіймала тата й дякувала за допомогу. Запитала звідки він взяв таку суму так швидко. Батько зізнався, що продав свій земельний пай, але то неважливо. Головне, що я матиму свій дах над головою й не стикатимуся по світі.
Виходить, що хоч я й не рідна дитина, але тато цінує та любить мене набагато сильніше від матері.
