Якось син мій привів до нас додому чудо-юдо. Дівчина, двадцять років, волосся фіолетово-рожеве, невисока, вся в тату, з пірсингом, дивно вдягнута, на вигляд ніби незрозуміло що.
Але що ще гірше – її мама прибиральниця. Я давай сина в сторону, та й питаю для чого йому така… таке чудо-юдо. Нехай приводить когось нормального. Йому ж вже майже тридцять років, куди він дивиться.
Це я ще стрималась, так би взагалі з порогу накинулась на нього, що це він таке привів. Але я все таки вихована та інтелігентна людина, тому спершу зустріла, заварила чаю. Я ж понадіялась, що може то лише на вигляд вона така ненормальна, але як тільки почула про батьків то все, не сприйму її за невістку. Так їй ще й нічого по життю не потрібно. Маргіналка, чесне слово. Хоча син і сказав, що ще до кінця не визначився, проте від неї в захваті.
Почекала з роботи чоловіка. Його реакція була така ж. Я не розумію, для чого моєму синочку така дівчина, якщо можна її так назвати. В нього ж хороша робота, непогана зарплата, є своє житло. Де він її знайшов. Ми в шоці іншими словами. І що нам робити? Як відчепити від цієї дв орняжки? Як нарозумити сина?
Але все таки я задумувалась: їй ж всього двадцять. Я ж така сама в її віці була. Волосся зелене було, скроні вибриті, ал коголь пробувала. Але от чоловіків під тридцять в мене не було. Я їх вважала занадто дорослими та нудними.
І все таки не розумію, чого син саме її привів. Вже страшно кого він ще приведе.
Хоча в принципі вона досить яскрава, оригінальна, молодіжна, сучасна. Якщо її розчесати, вимити та перекрасити – то досить непогана дівчина, була б нормальною людиною.
