Вибір є завжди – скажете ви і я мушу з вами погодитися. Я також мала вибір. Коли мати привела у наш дім чергового «татка» для мене та коханця для себе від мене вимагалося бути чемною й слухатися в усьому дорослих. Пізніше, коли я досягла підліткового віку й «розкрилася» моя врода цей самий татко став поглядувати на мене якось недобре.
Мама вперто не хотіла вірити в те, що я їй казала всіляко виправдовуючи свого коханого. Виходить, що він був для неї важливіший за рідну дочку. Тож тоді у мене з’явився вибір – залишитися з ними й молитися, щоб не сталося лиха або ж піти з дому, поневіряючись по світу. Я обрала другий варіант. Варто відзначити, що мати мене не зупиняла й навіть не поцікавилася, де я збираюся жити.
Власне кажучи, я й сама не знала, діяла імпульсивно. З родичів знала лише мамину нерідну тітку. Жила вона у селі, спілкувалися ми дуже рідко. Я востаннє бачила тітку Варю, коли була дитиною. Добре хоч пам’ятала прізвище й назву селища, де вона проживала. Доїхала автобусом, на це гроші були, попитала в людей й постукала у двері родички.
Зустріли мене вороже, щоправда, запросили у дім й навіть запропонували чашку чаю. Коли я розповіла про ситуацію, що склалася, тітка Варя повідомила:
-Твоя мати завжди такою була, ставила на перше місце чоловіків, але хіба є з того якийсь прок? – вона ненадовго задумалася, а потім запитала – А з мене ти чого хочеш?
-Прихистку. Я допомагатиму вам з усім, чим потрібно. Виконуватиму будь-яку роботу, не перечитиму, зайвий раз не потраплятиму на очі. Єдине, чого прошу, це даху над головою.
-У будинку місця немає, можеш зайняти літню кухню. Спробую влаштувати тебе на роботу до місцевого фермера. Частину зарплатні віддаватимеш мені, як квартплату. Якщо тебе влаштовує, то заселяйся.
Вагатися я не стала, тому подякувала й пішла обживатися. Як і обіцяла я допомагала тітці з усією роботою по дому, а такої було чимало. Мене взяли на роботу до магазину, зарплатня мінімальна, але для села, це достатньо великі гроші. Половину віддавала тітці, іншу – складала. Звісно, я не хотіла змарнувати життя у такому місці, тому мріяла колись вирватися назад до міста.
Через пів року додому повернувся син тітки Варі, Марк. Він одразу кинув на мене око. Хоч тітка й попереджала з ним не зв’язуватися, але не було такого кутка в якому можна було сховатися від загребущих рук хлопця. Щоправда, варто віддати йому належне, багато роботи Марк взяв на себе й частенько допомагав мені з роботою по дому.
Якось він зізнався, що закохався й повідомив про свій намір одружитися. Тітка Варя хоч і була не в захваті, але сину перечити не стала. Знову вибір – вийти заміж за хлопця, якого я не кохаю, або ж іти на всі чотири сторони. Вибрала перший варіант. Через рік після весілля народила сина. Богданчик ріс швидко, був здоровий та міцний. Моя відпустка закінчилася, коли малий покинув пити молоко. Знову вся робота на мені, лише цього разу Марк ні з чим не допомагав. Він допізна десь тинявся, додому повертався під ранок, п’яний та в поганому настрої.
Ми часто сварилися, тітка Варя була на стороні сина. Мені вона радила, закрити рота й не виступати проти чоловіка, який нас із сином забезпечує.
Далі по селі пішли чутки, що мій чоловік закрутив роман з якось молодою дівчиною. Марк навіть не виправдовувався. Терпіти приниження я не збиралася, до того ж знала, що відкладених грошей мені вистачить на перший час життя у місті. Коли чоловік був на роботі, а свекруха поїхала на ринок, зібрала наші з сином речі й пішла на автобус.
Згодом подала на розлучення. Від колишнього чоловіка не хотіла абсолютно нічого. Розлучили нас не одразу, звісно був скандал, бо тітка Варя вважала мене невдячною й безсовісною дурепою, яка зруйнувала життя її любому синочку. Про аліменти вони сказали мені забутися, а я й не збиралася на них подавати.
Хочеться вірити, що попереду доля таки приготувала мені зустріч з гідним чоловіком, який зуміє стати для Богдана справжнім татом. Поки що розраховую тільки на себе й вірю, що у нас із сином все буде добре.
