Немає більшої проблеми для молодої сім’ї, як житлове питання. Ось прийшло до них кохання, в голову вдарило, на подвиги потягнуло. Сергій освідчився, Алла на радощах погодилася. Закріпили свою радість нічними забавками. На ранок батькам розповіли, ті лише важко зітхнули, але дітей привітали.
Спільними зусиллями маленьке весілля організували, для найближчих та найрідніших. Музика стихла, гості розійшлися, за ресторан розплатилися, перерахували ті копійки, які їм дарували, а далі приходить просвітлення. А де ж нам тепер жити?
Якщо піти на орендовану квартиру, то тоді ні копійки не вдасться відкладати на власну. Взяти іпотеку? Та для цього потрібно хоча б на перший внесок назбирати. Виходить, що ніяк не можливо уникнути життя з батьками. Обіцяють собі, що це не надовго. На перший час, поки на ноги не стануть та грошей не відкладуть.
Батьки Сергія живуть у селі, будинок великий, радо приймуть у себе, їм зайві руки та помічники не завадять. Ніби й добре, що й продукти будуть, а комуналка невелика, свіже повітря, але ж на роботу кожного дня далеко їздити. Мама Алли живе сама у трикімнатній квартирі. Старша сестра вже давно вийшла заміж та переїхала, з батьком вони розлучилися, тож виходить, що це гарний варіант.
Поговорили з Людмилою Олександрівною, вона дітям рада. Почало подружжя плани в життя втілювати, а тут тобі на тай отримуй подарунок. Вагітна Алла своїм первістком. Нудить страшно, в голові паморочиться, ні їсти, ні пити не хочеться. Взяла лікарняний, сподівалася, що токсикоз за кілька днів минеться. На роботі в такому стані не можна, вона ж продавець-консультант. Як зможе торгувати постійно перебуваючи у вбиральні?
З роботи довелося піти тепер Сергій єдиний годувальник. Грошей від матері вони брати точно не будуть. За першим дитинчам не забарилося й друге. Маячня то все про грудне вигодовування. Подруги казали, що поки годує малого, то точно не завагітніє. От і догралися. Тепер мають Сашку та Машку з різницею в один рік. Добре, що бабуся поруч, допомагає.
У Людмили Олександрівни справи не кращі. З роботи розрахували, вік поважний. Сказали дати дорогу молодому поколінню, а вона 42 роки з року в рік дітей розуму вчила. От тобі й подяка. Пенсія не найнижча, але й на таку не розженешся. Сергій з робіт не вилазить. Як не на основній, то підробіток шукає. З мріями про власну квартиру та іпотеку можна попрощатися.
Діти ростуть, квадратні метри меншають. Усі розуміють, що варто задуматися над квартирним питанням. Хоч Алла й на роботу повернулася, але толку від того мало. Якраз її зарплатні на дитячий садок та продукти й вистачає. Людмила Олександрівна варіанти оренди розглядає. Якщо брати в центрі, то ціни космічні, краще на виїзді з міста. Тоді дітям далеко до дитячого садка добиратися, а Сергієві на роботу. Та й брати треба двокімнатну, не менше.
Якось ввечері сиділи, радилися й зять запитав, а чому б Людмилі Олександрівні не з’їхати? Мається на увазі, що їй однокімнатної цілком вистачить та й немає значення, де орендувати. Жінка ж більше не працює, тож може жити де захоче. Воно наче й раціонально, але чи не забувся зять часом, що живе у квартирі своєї тещі на пташиних правах, а не навпаки.
Людмила Олександрівна на роздоріжжі. Вона й дочці та онукам хоче допомогти, але й немає ніякого бажання покидати рідні стіни. І тоді, де їй брати гроші на оренду квартири з такою то пенсією. Може влітку й потягне, але коли почнеться отеплювальний сезон, то точно ні.
Що б ви зробили на місці Людмили Олександрівни, варто вступати квартиру дітям, чи нехай вчаться самотужки розв’язувати власні проблеми?
