Нас з чоловіком бог обдарував лише один раз, коли народився любий син. З дитинства ми тремтіли над ним та робили усе аби він ріс щасливим та захищеним. Час швидко біжить, самі не зчулися, як Мирослав виріс та став справжнім красенем.
Закінчивши університет, він влаштувався на роботу. Переїхав жити окремо та облаштував своє життя. Багато подорожував, займався власними захопленнями, а от одружуватися не поспішав. Пояснював це тим, що хоче трішки пожити для себе.
Спершу я приймала позицію сина, адже його щастя для мене найважливіше. Та коли йому перевалило за 30, а серйозних стосунків у нього так і не було, я стала турбуватися. Через декілька місяців мої хвилювання розвіялися, бо Мирослав привів на знайомство свою наречену. Ми були такі раді, що навіть наявність у невістки дитини нас не хвилювала.
Отож наш син одружився із дівчиною у якої була донька. Звали дівчинку Златка, їй було 4 роки. Така кумедна та привітна, вона одразу почала називати Мирослава татком. Та й у дідуся з нею встановилися довірливі стосунки, а от мене дівчинка не полюбила. Мабуть, відчувала, що я до неї холодна. Через це стосунки з невісткою у мене не склалися.
Через два роки дружина сина народила ще одну дитину – хлопчика Андрійка. Я була дуже щасливою нарешті стати бабусею. Хлопчик був копією мого Мирослава у дитинстві. Я відчувала до нього любов та нестримне бажання піклуватися про онука. Чого не скажеш про нерідну Златку.
Після народження дитини невістці потрібен був час на відпочинок та вільний час. Щоб Мирослав міг побути наодинці з дружиною, я частенько брала онуків до себе на вихідні. Поки діти гралися у вітальні, я дивилася на Златку і все більше помічала наскільки вона нам чужа.
Якось я поділилася своїми переживаннями із чоловіком та натомість отримала добрячого прочухана. Він ясно дав зрозуміти, що ми маємо двох онуків і ніякого поділу на своїх та чужих бути не повинно. Розумію, якщо не зможу себе контролювати, зіпсую сімейні стосунки. Але як змусити своє серце відгукнутися на цю дівчинку я не знаю.
