Нещодавно я прийшов до свого друга в гості, а повернувся без документів та грошей.
Розумієте, я зайшов просто трохи поговорити, випити чаю та подивитись фільм на вихідних. Така в нас традиція з ним. Ми обоє затяті кіномани, тому ця традиція залишилась ще з нашого холостяцького минулого. А пили ми чай, бо обоє проти алкоголю. Тим більше в друга вже є семирічний син, якому він не хоче показувати поганий приклад.
Коли я прийшов, то залишив сумку в передпокої на полиці. Поки ми дивились фільм та обговорювали останні новинки світу кіно, його син бавився в коридорі і, як потім я вже дізнався, заліз до моєї сумки і взяв звідти гаманець з документами і грошима.
Я ж пішов додому не перевіривши сумку. Чому б я мав це робити? Я вдома і свого старого та доброго друга. Тим більше ситуацій в мене таких ніколи не було.
Коли ж я приїхав додому й відкрив сумку, то не знайшов гаманця. Я вже думав, що все, десь посіяв. І тепер треба відновлювати всі документи, банківські карти і так далі. Але через півгодини після мого приїзду зателефонував мій друг і розповів про витівку сина.
Я приїхав до друга і забрав свій гаманець. Всі документи на місці, а от з грошей не вистачало двісті гривень. Я запитав у друга про ці гроші, але він сказав, що все що знайшов в сина, все повернув. А малий присягався, що нічого не брав зайвого собі і все повернув.
І знаєте, бог з тими грошима. Двісті гривень для мене не така вже проблема. Але неприємно. Відчуття, що мене в дурні пошили. Хоча може бути й таке, що я сам їх десь загубив. Тому не став їх ні в чому звинувачувати.
Проте з тих пір я не залишаю сумку без нагляду, коли приходжу до когось в гості, особливо, якщо там є малі діти. Хоча в сім років дитина має знати, що по чужих сумках лазити не можна. Це вже запитання до того, як мій друг з його дружиною виховують свого сина.
