Ми з Олександром зустрілися коли були ще геть молодими та зеленими. Закохалися і вирішили одружитися. Часи тоді були не зовсім легкими. Зарплат не виплачували, продуктів практично не вистачало. А про те, щоб влаштувати нам весілля і мови не йшло. Ні в мене, ні в нього грошей не було. Лише недавно школу закінчили. Працювали на місцевому бурякопункті. Він працював на машині водієм, а мені пощастило влаштуватися на вагу, не без знайомих звісно. Спочатку, ще якось справлялися, а потім стало взагалі нестерпно. Ми не розуміли один одного. Мені хотілося більше уваги до себе, а чоловік приходив і навіть поцілувати не хотів. Ми часто сварилися, ну знаєте, як молоді притираються лише, кожен хоче показати, що правий. Це зараз розуму трішки появилося.
Тому коли мені вперше дали зарплату грошима, я вирішила, що це лише моє. Для чоловіка не збиралася давати ні копійки. Раз він за мною не слідкує, не дбає про мене, навіть на клумбі квітів не нарве і не подарує. Мені було б і так приємно, я ж жінка все ж таки. Тому я вирішила за ці кошти порадувати себе, я давно хотіла собі годинник, мені якраз вистачало на один, який мені так сподобався. В ті часи вибору не було, а щось незвичайне взагалі купити не можна було. Чоловік мені не зробив би такий подарунок, а коли б я сказала йому, так ще й напевно гроші в мене забрав. Тому купила я його потайки від чоловіка. Вирішила одягати лише на роботі, а вдома знімати та ховати. Але трапилось те, на що я зовсім не розраховувала. Коли я така щаслива поверталася додому, він загубився. Я й досі не розумію яким чином і де, але прийшовши додому я просто зрозуміла, що його немає. Стільки обіди, я в житті не відчувала. Я проплакала пів дня. Мало того, що викинула перші гроші на таку дурницю, і навіть додому копійки не принесла. Так, і годинника в мене немає. Я була настільки пригніченою в той момент, що вирішила розповісти чоловікові. Нехай знає яка в нього погана дружина. Як на диво Саша навіть слова не промовив, мовчки вислухав і сказав, щоб я лягала спати та заспокоїлась. Приніс мені гарячого чаю і вложив спати. На наступний день, я не бачила свого чоловіка весь день, я думала він мене ненавидить за мій вчинок, тому не хоче мене бачити.
Сашко прийшов пізно ввечері. Я вже майже дрімала. Він тихенько підійшов до ліжка і положив мені руку на плече, а потім легенько потрусив, щоб я на нього подивилася. Він посміхався і тримав в руці коробку. В коробочці лежав той самий годинник. Я була шокована, адже він мені ніколи нічого не дарував. Де він його взяв, адже він був одним єдиним в тому магазині. І Сашко не міг знати, який я годинник собі придбала. Пройшло вже дуже багато років з того моменту, а він мені й досі не хоче розповісти де він дістав той годинник. В той момент я зрозуміла, що була дуже дурною та егоїстичною жінкою. Тепер я не ховаю від чоловіка нічого, і все йому розповідаю, навіть коли знаю, що йому це не сподобається. Адже бути чесним перед людиною яку кохаєш, це бути чесним перед самим собою.
