Мої перші стосунки закінчилися вагітністю, але не весіллям. Так вже сталося, що не змогли ми з Олегом порозумітися й побудувати міцну сім’ю. Якщо я шкодую про те, що ми взагалі зустрілися, то жодного разу не жаліла про народження сина. Матвійко бажана дитина. Вагітність була планованою й протікала прекрасно.
Не знаю чи то гормони, чи мій складний характер, але у стосунках з Олегом почалися проблеми. Мені не подобалося, що він допізна затримується на роботі. Ще ці його часті відрядження й постійні дзвінки клієнтів.
Кожна наша суперечка стосувалася грошей. Працював Олег багато, а толку жодного. Я страшно боялася майбутнього, бо, по суті, жили ми з моєї зарплатні, попереду декрет. Олег втомився від постійної критики та мого невдоволення. Тож кожну вільну хвилину старався проводити деінде, а на вихідних втікав у село до своєї матері або зустрічався із друзями.
Я відчувала себе зайвою, непотрібною. Не скажу, що в розриві стосунків винен лише Олег, я також відіграла свою роль. Словом ми розійшлися, коли я була на 5 місяці вагітності.
Повернулася до батьків зализувати свої рани. Добре, що мама мене підтримала, їй ніколи не подобався Олег. Тато тримався осторонь й нічого не коментував. Його більше хвилював мій фізичний стан та й не міг він виносити жіночі сльози. Через стрес мене поклали у лікарню на збереження. Довелося два місяці провалятися в ліжку. Не встигла повернутися додому, як уже потрібно було збирати сумки у пологове.
Дуже хвилювалася, щоб з малюком все було в порядку. Попри мої страхи я народила здорового хлопчика, назвала Матвій. Коли ми з малюком уже були вдома до нас приїхав Олег. Привіз дитині іграшку, мені квіти, хотів помиритися. Знаєте, я не повірила у щирість його намірів. Скільки часу до народження сина він мав можливість приїхати та помиритися, але навіть не давав про себе знати, а тут вирішив зробити мені послугу? Навіть на поріг дому не пустила й відправила на всі чотири сторони.
Якщо батько підтримав мене та став на мою сторону, то мама почала переконувати, що варто дати Олегові шанс, адже синові потрібен батько й все таке. Я одразу в сльози, мама вже десять разів пожалкувала, що мене зачепила. Минув час і розмови про Олега затихли зовсім.
Наразі Матвійко уже відвідує дитячий садок. Я продовжую жити з батьками, повернулася на роботу. Зустрічаюся з друзями, ходжу на побачення й зовсім не відчуваю себе самотньою. Щодо Олега, то він не бере жодної участі у вихованні сина й фінансово нам не допомагає. Я на те не зважаю, не будемо нічого винні.
