Вперше я вийшла заміж, коли ще навчалася в університеті. Я була молодою та наївною. Щиро сподівалася, що це моє справжнє кохання й ми будемо разом до кінця наших днів. Негаразди почалися одразу після одруження. Чоловік вирішив, що я нікуди від нього тепер не дінуся й можна поводитися зі мною, як йому заманеться.
Шість років я все вірила, що він зміниться й все буде добре. Намагалася народити дитину, сподіваючись, що вона допоможе нам знову зблизитися та зміцнити почуття. Чоловік, почувши про мої наміри, твердо заявив, що не має наміру ставати батьком. Тоді я остаточно зрозуміла – наші шляхи повинні розійтися.
Після розлучення з’явилася якась відраза до чоловіків. Розчарована та зневірена я перестала вірити у всепоглинальну силу кохання. «Таке тільки в книгах вигадують та у фільмах показують. Життя зовсім інше».
Усі ці думки, як рукою зняло, коли я зустріла Остапа. Чоловік був того ж віку, що і я. Ми мали багато спільних інтересів та поглядів. Одразу ж знайшли спільну мову та стали жити разом. Через пів року офіційно узаконили наші відносини.
Все було б добре, якби не біда з роботою. Остапа скоротили, а знайти нові гідні пропозиції він тривалий час не міг. От і виходило, що гроші у родину приносила лише я. через це у родині почалися сварки. Думаю, йому було просто не зручно почувати себе на жіночому утриманні.
До всього батьки сповістили ще одну новину. Моя бабуся залишила по смерті мені у спадок свою квартиру центрі міста. Звичайно я була дуже вдячна й рада, але особливих планів на майно не мала. Вирішила чоловіку розповісти, а квартиру здавати.
От після цієї новини й проявив себе Остап. Він дуже швидко приписав власність собі й почав думати-гадати, що ж ми з нею робитимемо. «Було б добре, якби ми квартиру продали, а самі автомобіль купили. Стільки уже можна їздити на цій розвалюсі»
Оскільки фінансами у родині розпоряджалася я, то одразу попередила, що про машину він може навіть не мріяти. «Квартира моя, тож мені й вирішувати, що з нею робити». Чоловік дуже розсердився на мене через ці слова. Ми сварилися все частіше та й стосунки геть охололи.
Одного дня я не витримала, мовчки зібрала його речі та попросила деякий час пожити окремо. Він спершу не погоджувався, але все ж таки пішов. Так з часом і розлучилися.
Декілька разів Остап намагався повернутися. Говорив, що все усвідомив та більше не сприйматиме як належне наше життя. Моїм першим поривом було пробачити йому і прийняти, але все втрималася. Люди не міняються за такий короткий проміжок часу.
Зараз я все розмірковую чи правильно вчинила. Будь-хто заслуговує на другий шанс, а я була такою категоричною. Кожного вечора хочу йому зателефонувати, але стримую себе.
На свої прожиті роки я завжди дивлюся із двох сторін. Якщо говорити про досягнення та дохід – усе прекрасно. Я маю квартиру, стабільну заробітну плату, автомобіль та можливість подорожувати по світу, відкриваючи для себе нові країни та нові емоції. Якщо говорити про особисте щастя – у мене за плечима два розлучення та море виплаканих сліз.
