Якщо мене й відпускали кудись з однокласниками чи друзями, то за умови, що я телефонуватиму через кожну годину й звітуватиму, де я, з ким, та що роблю. Уявляєте, яке це пекло для підлітка? Через цей надмірний контроль я ніколи не відчувала впевненості в собі. Я до цього часу не можу прийняти рішення самостійно, а потребую схвалення батька

Мій тато завжди мріяв про сина. Довгий час їм з мамою не вдавалося народити дитини, а коли все ж вдалося, то він отримав розчарування у вигляді дочки. Той факт, що я дівчинка, не заважав йому з дитинства виховувати мене у строгості та жорсткій дисципліні.

Я не гралася ляльками, не влаштовувала чаювання з іграшками, не просила прочитати на ніч казочки й навіть відмовлялася слухати мамину колискову, тому що боялася накликати на себе гнів папи.
Коли пішла до школи, вимог стало ще більше. Моє навчання було відмінним, поведінка зразкова. Я ніколи не пропускала уроки, не запізнювалася, не висловлювала своєї думки, якщо вона могла суперечити ідейним переконанням дорослих. Усіх моїх затверджував батько. Мені не дозволялося фарбуватися, носити спідниці, а сукня одягалася лише не велике свято. Я постійно закладала волосся й навіть не фарбувала нігті.

Мої подруги вважали мене трішки дивакуватою, а я соромилася зізнатися, що боюся власного батька. Мама мене розуміла та підтримувала, але не могла йти проти свого чоловіка. Не важко здогадатися, що вона також жила у страху. При цьому він ніколи на нас не кричав й не підіймав руки. Достатньо було його сурового погляду й насуплених брів.

Якщо мене й відпускали кудись з однокласниками чи друзями, то за умови, що я телефонуватиму через кожну годину й звітуватиму, де я, з ким, та що роблю. Уявляєте, яке це пекло для підлітка? Через цей надмірний контроль я ніколи не відчувала впевненості в собі. Я до цього часу не можу прийняти рішення самостійно, а потребую схвалення батька.

Я не розбираюся в усіх цих жіночих штучках, не розуміюся на косметиці й зачісках. Прояви почуттів щось з області фантастичного. Коли мені боляче я мовчу, коли хочеться плакати – йду до спортзалу, щоб спалити весь гнів на тренуванні.

Мені 28 років, а я досі не мала серйозних стосунків із чоловіками. Думаю, я їх відлякую своєю поведінкою та надмірною байдужістю. Живу самотньо, не маю друзів, ходжу на роботу у будні дні, а на вихідних їжджу до батьків. Мати за мене хвилюється, запитує про особисте життя й радить з кимось познайомитися. В той час як тато втратив інтерес до моєї персони: «Живи як знаєш!», якось сказав він мені, коли я просила поради. Тільки, що робити, якщо я не вмію жити без його наказу та чіткої команди?

Мій власний папа зруйнував моє життя і я не знаю, як навчитися жити по-новому.

Оцініть статтю
Дюшес
Якщо мене й відпускали кудись з однокласниками чи друзями, то за умови, що я телефонуватиму через кожну годину й звітуватиму, де я, з ким, та що роблю. Уявляєте, яке це пекло для підлітка? Через цей надмірний контроль я ніколи не відчувала впевненості в собі. Я до цього часу не можу прийняти рішення самостійно, а потребую схвалення батька
Дюшес
Privacy Overview

This website uses cookies so that we can provide you with the best user experience possible. Cookie information is stored in your browser and performs functions such as recognising you when you return to our website and helping our team to understand which sections of the website you find most interesting and useful.