Мій тато завжди мріяв про сина. Довгий час їм з мамою не вдавалося народити дитини, а коли все ж вдалося, то він отримав розчарування у вигляді дочки. Той факт, що я дівчинка, не заважав йому з дитинства виховувати мене у строгості та жорсткій дисципліні.
Я не гралася ляльками, не влаштовувала чаювання з іграшками, не просила прочитати на ніч казочки й навіть відмовлялася слухати мамину колискову, тому що боялася накликати на себе гнів папи.
Коли пішла до школи, вимог стало ще більше. Моє навчання було відмінним, поведінка зразкова. Я ніколи не пропускала уроки, не запізнювалася, не висловлювала своєї думки, якщо вона могла суперечити ідейним переконанням дорослих. Усіх моїх затверджував батько. Мені не дозволялося фарбуватися, носити спідниці, а сукня одягалася лише не велике свято. Я постійно закладала волосся й навіть не фарбувала нігті.
Мої подруги вважали мене трішки дивакуватою, а я соромилася зізнатися, що боюся власного батька. Мама мене розуміла та підтримувала, але не могла йти проти свого чоловіка. Не важко здогадатися, що вона також жила у страху. При цьому він ніколи на нас не кричав й не підіймав руки. Достатньо було його сурового погляду й насуплених брів.
Якщо мене й відпускали кудись з однокласниками чи друзями, то за умови, що я телефонуватиму через кожну годину й звітуватиму, де я, з ким, та що роблю. Уявляєте, яке це пекло для підлітка? Через цей надмірний контроль я ніколи не відчувала впевненості в собі. Я до цього часу не можу прийняти рішення самостійно, а потребую схвалення батька.
Я не розбираюся в усіх цих жіночих штучках, не розуміюся на косметиці й зачісках. Прояви почуттів щось з області фантастичного. Коли мені боляче я мовчу, коли хочеться плакати – йду до спортзалу, щоб спалити весь гнів на тренуванні.
Мені 28 років, а я досі не мала серйозних стосунків із чоловіками. Думаю, я їх відлякую своєю поведінкою та надмірною байдужістю. Живу самотньо, не маю друзів, ходжу на роботу у будні дні, а на вихідних їжджу до батьків. Мати за мене хвилюється, запитує про особисте життя й радить з кимось познайомитися. В той час як тато втратив інтерес до моєї персони: «Живи як знаєш!», якось сказав він мені, коли я просила поради. Тільки, що робити, якщо я не вмію жити без його наказу та чіткої команди?
Мій власний папа зруйнував моє життя і я не знаю, як навчитися жити по-новому.







