Тарасе, зайди! голос керівника лунав із трубки.
Знав же, що знову дістанеться. Та й за що є.
Прийшов? Сідай. Знову зірвав проект, вимову отримуєш. І премію квартальну позбавлю, жартів із тобою більше нема! Ну що з тобою? Батькові ж обіцяв, а ти мене підводиш, ех-хе-хе! начальник цеху Василь Гнатович махнув рукою. Іди з очей, чоловіче ж дорослий! Поміркуй, куди ти котишся? Ані родини, ані інтересів. Як житимеш?
З роботи додому їхав приміським. Натовп ані сісти, усі вщерть тісно. Друзів із заводу вдома дружини чекають, вечеря на столі. А в Тараса порожньо, сам-один. І лише одна останнім часом охота ковтнути чарку та завалитись спати.
Колись після зміни гуляв з товаришами, дівчат вабив. А тепер усі одружені. Нудні стали, клопіт у них одноманітний діти та дружини!
На своїй зупинці ледви вибився бабуся в тамбурі із сумками розчепирилась, обійти неможливо!
У підземці так і намагаються підрізати чи поштовхнути. Усі поспішають, поспішають а куди?
У двадцять пять Тарас теж жив на швидкості. Дівчата на нього повішались. Чого ж, квартира вже була, зарплата на заводі пристойна. Навіть авто придбав, хоч і вживане, але своє!
Мати казала одружуйся, сину! Час швидко минає, а ти його на цих нафарбованих витрачаєш! Ось моя сусідка Соломійка, ну така гарна дитина! Молоденька, господарна! Допомагає мені у всьому, на медсестру вчиться, та й на тебе позирає, я бачу.
А він їй та не потрібна мені вона, ця твоя Соломійка. Не до вподоби, не мій тип!
Ось і пробіг мимо Напевно, ця Соломія тепер чоловікові юшку з пампушками варить, чи салат із огірків та помідорів нарізає. І чекає не дочекається, діти питають: «Мамо, а тато скоро?»
А його ніхто не чекає. Раніше це подобалося. Сам не зрозумів, коли настав той момент коли вже пора, коли гулянки набридли, а він усе йшов накатаною стежкою!
Тарас піднявся поверхом, дістав ключа, вставив у замок не йде. Яка маячня? Спробував знову, покрутив у щілинці, і раптом двері відчинили зсередини. Ворота відчинилися, а там мати Тараса в квітчастому халаті, вся румяна.
Сину, а ти що, з роботи вирішив просто до нас? А чому не подзвонив? Стомився певно, вигляд у тебе втомлений. А ми з батьком якраз вечеряти збирались. Давай, Тарасенку, роздягайся, руки мий! Гей, батьку, ти де? Онисиме, іди сина хоч зустріни, а то забився десь!
Тарас остовпів, стоїть не ворухнувшись. Тут і Онисим Петрович вийшов.
Сину, а я вже подумав дівчину свою привів знайомити. Немає нам, певно, онуків діждатись! Я сам винен, ледачий, після сорока лишень одружився. І мати вже не молодичка була. Ти вже не затягуй, на чужих помилках вчаться, усе вчасно робити тре
Відчуваючи підтримку батьків з небес, Антон із вдячністю чекав на появу свого сина, щоб передати йому ту родинну любов, яка колись врятувала його самого.
