Я хочу зробити тест. Якщо Оленка справді моя я заберу її.
Та бери вже, якщо хочеш! Тільки під ногами вертиться, годуй її, одягай Навіть на каву грошей не вистачає, а вона ще й їсти просить. Оце мені й життя Дай хоч тисячу, Тарасе, га?
Маряна збиралася на роботу. Швидко зліпила чоловікові палянички, загорнула у серветку й поклала на край столу. Тарас працював у майстерні, обіди там не годували, тож щоразу доводилося брати щось із собою. Сама ж Маряна стряпала у їдальні. Її робота була далі, тож вставала вона завжди раніше.
Надворі моросив дощ. Вона взяла парасолю з коридору, але та вихопилася з рук і з гуркотом впала на підлогу. Маряна завмерла, прислухаючись чоловік не прокинувся.
От дурна! прошепотіла вона й вийшла, обережно зачинивши двері.
Маршрутка приїхала швидше, ніж очікувалося. Маряна сіла біля вікна й дивилася на місто, занурена у свої думки. Вже й тридцять на носі, заміжня, усе, здавалося б, гаразд Але щось гризло її.
Дітей не було. Три роки лікувань, а лікарі тільки розводили руками: «У вас усе в нормі».
Вийшла на зупинці, пройти лишень парком і ось їдальня. Але, зробивши кілька кроків, вона зупинилася: на лавці сиділа маленька дівчинка й плакала. Тоненька курточка, рученята посиніли від холоду, а по обличчю котилися сльози, змішані з дощем.
Привіт, обережно промовила Маряна. Чого сама?
Мама вигнала
Як вигнала?! не повірилися їй вуста.
Вона спала, а я хотіла їсти. Розбудила її І ось я тут.
Як тебе звати?
Оленка.
Маряна задумалася.
Де ти живеш? Далеко?
Ні, он за цим будинком.
Вони пішли. За пять хвилин стояли біля дверей. Дзвонили ніхто не відчиняв. Нарешті двері розчинилися, і на порозі зявилася жінка у брудному халаті, з сплутаним волоссям. Вдивлялася у Маряну, потім перевела погляд на дівчинку й мовчки відступила.
У хаті смерділо. Пилюка на меблях, бруд на підлозі. На серванті фото. Маряна аж здригнулася: вона бачила його вдома, тільки обрізане. Тут же той самий Тарас, а поруч молода жінка. Та сама, що зараз стояла перед нею, тільки інша.
Ну? буркнула та.
Ваша дитина плаче на вулиці! Вам байдуже?
Ти мене вчити будеш? Іди своїх народжуй!
Дівчинка метнулася в кімнату й захлопнула двері. Маряна вийшла, відчуваючи, як у грудях щось стискається.
Весь день вона не могла позбутися думок про Оленку, про фото, про ту жінку А ввечері простягнула Тарасові знімок:
Хто це з тобою?
Він зітхнув:
Катерина. Зустрічалися, навіть одружитися хотіли Але вона пішла до іншого.
Чому фото обрізане?
Не міг дивитися. Вона була вагітна а потім сказала, що позбулася дитини. Я поїхав, потім зустрів тебе
Сьогодні я бачила дівчинку. Вона схожа на тебе.
Тарас завмер. Скільки їй? Де вони живуть?
Наступного дня він пішов до тієї хати. Йому відчинила Оленка.
Де твоя мама?
З кімнати вийшла Катерина.
Ти? Чого прийшов?
Вона моя?
Жінка зневажливо посміхнулася:
Позич тисячу. Годуй її сам, коли такий розумний.
Оленка несміливо підійшла:
Ти мій тато?
Тарас узяв її за руку:
Так. Хочеш жити зі мною?
Дівчинка кивнула.
Катерина вибігла за ним на сходи:
Гроші де?
Він дав кілька купюр, але повернувся й забрав Оленку.
Тієї ж ночі вона вже спала в їхній хаті. Маряна дивилася на неї й не вірила: як так? Вона так хотіла дитину А тепер ця дівчинка.
Ти впевнений, що це правильно?
Вона моя. Інакше не можу.
Маряна вийшла на кухню й заплакала. Раптом відчула хтось торкнувся її голови. Оленка.
Тобі сумно? Я теж інколи плачу Хочеш, розкажу казку?
Маряна пригорнула її.
Рік потому вони зробили тест просто для паперів. Але для них Оленка вже була рідною.
А потім Маряна завагітніла. Народила хлопчика Івасика. Потім дівчинку Соломійку.
І щастю не було меж. А Маряна знала: воно прийшло до їхнього дому разом із маленькою Оленкою.
