З Анжелою ми одружилися у дуже молодому віці. Це було кохання з першого погляду, яку на нашу думку повинно було мати лише один вихід – одруження. Вирішили ми жити з моїми батьками, бо у них було більше вільного місця та кімнат, а у мами дружини — маленька, тому коли постав вибір з ким жити (а дві сім’ї запрошували), то я наполіг, щоб переїхати до моїх.
Я чомусь був твердо переконаний, що оскільки я чоловік, то і жити ми маємо у мене вдома. Загалом, не хотів я у прийми йти.
Життя з моїми батьками для мене ніколи медом не було, але я ніколи не думав, що вони влаштують для моєї коханої таке «гірке життя». Щодня я спостерігав, як моя мама знаходить все нові й нові причини, щоб дорікнути Анжелі: «Та хто ж так гладить? Дай сюди, я тобі покажу, як потрібно!», «Ну хто тебе вчив так готувати? Все має робитися з душею, тоді й смачно буде, а не твої помиї!», «Ти можеш менше води витрачати, коли миєшся? Ми за неї також платимо» тощо. Скажу вам чесно, що мені завжди подобалось, як дружина виконує якісь господарські справи й готує вона смачно, тому я був щиро здивований такими докорами.
Я не міг більше терпіти такого відношення до дружини, хоча вона й не просила мене, та я прийняв рішення поговорити з мамою і пояснити її, що мене все влаштовує, тому не варто зайвий раз турбувати її. Мама ж цієї розмови взагалі не сприйняла й сказала: «Та ця вертихвістка голову тобі закрутила! От ти зараз і думаєш, що зготовлене нею смачне!».
Я зрозумів, що з мамою не має сенсу говорити, тому продовжив розмову з батьком, але той навіть нічого подібного чути не хотів, пояснюючи тим, що єдина господарка у цьому домі – мама і тільки вона знає, як повинно бути правильно.
Я все частіше бачив, як кохана плаче й більше не міг на це дивитися, коли я запитав, як я можу допомогти її, то вона просто відповіла: «Переїдьмо до моєї мами!».
Я вирішив, що, можливо, це не така й погана ідея, тоді поставив до відома про це своїх батьків.
– Ах, та вертихвістка ще й тепер хоче додому повернутися! А дзуськи! Хоче, то хай сама повертається, а ти сину подай на розлучення! А якщо вирішиш з нею до них їхати, то ти втратиш нас, синку! Навіть не смій нам телефонувати чи приїжджати! Для тебе не існує батьків, якщо ти збираєшся жити далі з жінкою, що їх не поважає! – промовила голосно мати, а батько тільки підтвердив сказане.
Залишатися у власному домі після слів батьків я взагалі не хотів, тому вони підштовхнули мене з дружиною до прийняття іншого рішення: почнемо орендувати власне житло, щоб не повторити таку ж історію у її батьків.
Оскільки на той момент, ми ще двоє навчалися, то були змушені шукати рішення, щоб отримати дохід за який можна оплатити орендовану квартиру. Не довго думаючи, я перейшов на індивідуальний план та влаштувався на роботу за спеціальністю з хорошою заробітною платнею.
Рік ми жили сутужно, забувшись про всі свої «хочу» та орієнтуючись тільки на «треба», але через рік ми двоє закінчили навчання й тепер працював я не один. Ми помітили, що можемо спокійно відкладати гроші, тому взяли квартиру на виплат та почали думати про поповнення.
Хоча й минуло вже два роки після моєї сварки з батьками, вони так і не зв’язалися зі мною, хоча я не раз їм телефонував. Надіюсь, що, коли вони дізнаються про поповнення, то їхні думки зміняться.
Анжела ж постійно говорить, що її дуже пощастило зі мною, бо я залишився її опорою та підтримкою, навіть, тоді коли мої батьки говорили мені інше. Я ж не вважаю це подвигом, бо вона для наших стосунків робить набагато більше!
Я щиро горджусь своєю дружиною та сім’єю у цілому, бо ми всього добиваємось самостійно, завдяки любові та повазі! Я не знаю, як складуться мої стосунки з батьками надалі, але я впевнений, що зробив правильний вибір.
