Ми з дружиною всі свята святкували за свої кошти. Коли ми тільки збиралися одружитися, мама Вероніки заявила. Що грошей у неї на весілля немає. Вона одна ростила доньку, тому не встигла назбирати на весілля. Що говорити про житло і все інше. На все у Надії Петрівни одна відповідь, грошей немає. Ми звикли з дружиною до того, тому не чекали її допомоги. Річ у тім, що моїх батьків не стало, коли мені виповнилося двадцять років. Так що я давно ні на кого не надіюся.
Після них у мене залишилася двокімнатна квартира. Жити нам із Веронікою є де. Після весілля ми намагалися облаштувати своє гніздечко. Адже від тих пір, як не стало моїх батьків, у квартирі не чіпав нічого. Довго жив минулим. Дивився на речі й згадував маму, тата. Та коли привів Вероніку, розумію, що минуле повинно залишитися в минулому. Невеликий ремонт і нові меблі змінили квартиру. Це наші з дружиною старання.
Надія Петрівна довго не приходила до нас. Та ми особливо і не чекали. Слухати одну пісню, що в неї немає грошей. Постає питання, де вона їх діває. Наскільки я знаю, зарплата у неї хороша. Вероніка окремо, грошей не просить. Одного разу теща все ж таки прийшла до нас. Подивилася переміни, схвально хитала головою. Сіли випити чаю. Надія Петрівна знову про своє. Що в неї немає грошей. А далі здивувала не тільки мене, а й Вероніку.
– Якщо вам не шкода для мами, дайте грошей до зарплати. Мені продукти немає за що купити.
Ми з Веронікою переглянулися.
– Які гроші, – говорю я, – ми тільки но ремонт зробили, меблі купили, самі бачите.
– Бачу, молодці, але до кого я піду просити гроші. Адже ви в мене найрідніші.
Мені потрібно було відразу поставити тещу на місце. А я дивився на Вероніку, що скаже. Вона погодилася, дамо на продукти. Після того, як теща отримала гроші, відразу пішла у справах. Ми з дружиною переглянулися. Так швидко зникла, навіть не сказала, що поверне. Та відразу про неї забули, своїх справ багато.
Через тиждень теща появилася знову. Сиділа тиха, мало розмовляла. Вигляд нещасної людини. Вона знову про гроші, жити немає за що. Мені таке вже не подобається. Другі батьки дітям допомагають, а в нас навпаки, діти повинні утримувати. А де ж гроші діває? На цей раз довго сиділа, тому що я навідріз відмовився давати гроші. Нам спати лягати пора, а вона сидить. Я спересердя кинув їй сто гривень. Надія Петрівна схопила гроші й пішла. Потім знову і знову приходила.
Я поцікавився, в які дні теща отримує зарплату? Виявляється вона приходить до нас просити гроші вже через три дні після одержання зарплати. Куди діває, не говорить. Я вже збирався закривати перед нею двері й не впускати. Та Вероніка заспокоює. Це ж її мама. Що поробиш, що вона така. Продовжувалося так пів року.
Яке ж моє було здивування, коли дізнався, що Надія Петрівна купила путівку на відпочинок за кордон. Виходить, добре ми її забезпечували. В нас молода сім’я, нам багато чого потрібно. Помочі від неї немає, а з нас тягне останні гроші. Я сказав дружині, коли теща приїде з відпочинку, не дам більше ні копійки, і щоб Вероніка також утрималася. А то знаю, що ховатиметься від мене і далі даватиме їй гроші. Наступного разу куди поїде? А ми молоді, не можемо собі дозволити такого відпочинку.
