Колись я працювала журналістом в місцевому журналі. Та після декретної відпустки вирішила, що повертатися на роботу не хочу. Душа потребувала чогось творчого та вільного. Не хотілося сліпо жити за якимось розкладом. Та й хто не хотів би працювати сам на себе.
Витративши свої заощадження на покупку дорогого професійного фотоапарата я почала опановувати мистецтво фотографії. Мені дуже подобалася ця сфера діяльності й на заняттях мої роботи хвалили. Тож після отримання сертифіката я почала фотографувати.
Сьогодні я уже маю чималий досвід зйомок. Проводжу фотовиставки й сама навчаю як правильно фотографувати. Інколи викладаю свої роботи в особистому профілі соціальних мереж. Зазвичай читачі позитивно відгукуються про них. Та якщо я викладаю особисту фотографію в дещо незвичному форматі, то отримую гнівні коментарі, типу: «У вашому віці такі фото не роблять!», або «Для чого це виставляти. Досі думає, що їй 16» й мою улюблені «Як з літ, так з розуму».
Це все при тому, що мені лише 42 роки, я маю гарний вигляд й відмінно себе почуваю. Звісно маю зморшки й обличчя уже не першої свіжості, але хіба моє життя повинне закінчитися після 40? Складається враження, що на думку читачів, у своєму віці я повинна обкластися нитками для в’язання, завести четверо котів й купити крісло-гойдалку, чекаючи, коли діти порадують мене онуками. Якщо ж я досі сповнена сил та енергії, маю плани на майбутнє, відвідую спортзал, ходжу до косметолога, роблю манікюр – то це не здорово.
Ця ситуація змусила мене пригадати випадок з однією клієнткою, зватиму її пані Поліна. Так от звернулася до мене ця мудра жіночка з питання індивідуальної зйомки. Вона виявилася відомою письменницею. Десь побачила мої роботи, їй сподобалося й от ми домовилися про зустріч у студії. Телефоном було важко визначити її вік, тож коли до мене в студію зайшла жіночка похилого віку я здивувалася.
-Якби моя книга «вибухнула» позитивними відгуками років 10 тому, тоді читачі могли б насолоджуватися не лише читанням, а й моїми прекрасними фото на задній стороні книжки. Зараз же доведеться любуватися тим, що є – вона розсміялася й буквально зарядила мене своїм прекрасним настроєм.
-Не прийміть за грубість, але скільки вам років? – якомога обережніше запитала я.
-Я ставлюся до таких запитань цілком нормально! Мені 72 роки і я в самому розквіті своїх сил!
Робота з пані Поліною минула прекрасно. Я рідко мала змогу спілкуватися з такими щирими та відкритими клієнтами. Вражена її жагою до життя та нестримним потоком енергії я запропонувала провести ще одну зйомку в наступному місяці, але не в студії. Хотілося зафільмувати цю диво-жінку в якомусь красивому місці. Вона з радістю погодилася, але попросила повідомити заздалегідь, щоб вона нічого не запланувала на той день.
Тобто моя клієнтка у свої 72 роки не сидить вдома за переглядом телепередач та спостереженням за життям сусідів. Вона досі живе це життя й отримує задоволення від всього, що відбувається навколо неї. То чому я у свої 42 не можу робити те ж саме?
