Мене звуть Сергій. Нещодавно у нашій сім’ї була велика подія. У нас народився синок!
Я думав, що збожеволію, коли у моєї дружини Олени почалися пологи. Ще до весілля кохана вмовила мене бути з нею під час народження дитини. Яким же дурнем я був, коли погодився на партнерські пологи! Я навіть уявити не міг, що буде відбуватися у пологовому залі!
Зараз усе розповім детально як очевидець тих подій. Ввечері у Олени відійшли води, а потім вона через кожні десять хвилин стогнала і кричала, як їй боляче. Я зателефонував лікарю, посадив дружину в автомобіль і ми поїхали до пологового будинку.
Перед цим ми з дружиною ходили на курси, де нас навчали, як поводити себе, коли дитина захоче з’явитися на світ. Тому я почував себе впевнено і абсолютно не хвилювався.
Та тим часом біль у дружини ставав інтенсивнішим і частішим. Нас перевели у передпологову палату. Я робив дружині масаж поясниці, всілякими методами намагався полегшити її стан.
З сусідніх палат я чув жахливі та моторошні крики породіль. Одна стогнала, інша кричала. Я чув, як ще жінка навіть вила, як десятеро вовків заразом, і видавала незрозумілі звуки, як у якомусь фільмі жахів. Моя лише покрикувала і намагалася на фітболі робити різні вправи, як навчав нас тренер. І ось тут мене почало накривати несамовите почуття страху. Мені здавалося, що я потрапив у пекло. Я вже нервував так, що по шкірі аж наче мурахи повзали.
До дружини декілька разів підходив лікар. Під час кожного огляду він говорив, що шийка не відкривається. Я не дуже тямив у цьому. Але ці страждання продовжувалися більше п’яти годин. За цей час я ні крок не відходив від коханої ні до вбиральні, ні палити. Вже сам ледве на ногах стояв.
Олені вирішили зробити крапельницю з якимось окситоцином чи окситонином. Я вже й назву цього препарату не згадаю. І через п’ятнадцять хвилин у неї розпочалися перейми. Вона кричала, щоб я звав акушерку.
Я вибіг на коридор і на весь голос заволав: «Лікарюююю!». У пологовому відділенні від мого крику стало тихо. Вже потім ми дізналися, що я налякав одну породіллю. У неї розпочалися стрімкі пологи.
Нас швидко перевели у пологовий зал. Це було найгірше, що було у мене за весь час, поки я існував на цьому світі! Я хотів крізь землю провалитися, або втратити свідомість, як у фільмах показують. Я почав тужитися разом з Оленою так, що аж очі кров’ю наливалися. Був мокрий від поту. Думав, що посивію. Дружина кричала, а я разом з нею. Не знав, чим їй допомогти. І хоча біль відчувала вона, а не я, та у мене аж ноги підкошувалися від утоми!
Нарешті! Видніється голівка… Ще декілька хвилин… і на світ з’явився наш первісток… Мій син! Мені дали його на руки. Я плакав, як дитя. Дивився на нього і не вірив у своє щастя. Мене вітали з гордим званням батька.
Відтоді я поважаю усіх жінок, які пройшли цей етап у своєму житті. Я розумію, що це справжній подвиг! Дякую тобі, моя кохана дружинонька! З того моменту я люблю тебе іще більше!
Жінки! Ви справжні героїні! Я не відчував того, я просто бачив все на партнерських пологах і зробив висновок: вас, дорогі, на руках треба носити за те, що ви народжуєте нам дітей. А цей шлях (як мужик скажу!) справді нелегкий!
