З Яною ми працювали на одній роботі уже вісім років. Вона працювала на касі, а я була консультантом у банку. Спершу ми трималися осторонь одна одної, а з часом почали більше спілкуватися й подружилися. Мені подобалася весела вдача Яни та її оптимістичний погляд на життя. Подруга завжди уміла знаходити щось хороше в самій поганій ситуації й цим подобалася мені ще дуже.
Однак, останнім часом я зовсім її не впізнаю. Яна стала якась мовчазна, постійно ніби десь літає, не може зосередитися й навіть має поганий вигляд. Власне кажучи, це не моя справа, але я не могла залишити подругу у біді, тому якось запропонувала разом піти пообідати.
Яна мовчки колупалася виделкою у своїй страві, а я не витримала й запитала прямо, що відбувається у її житті. Вона мало не розплакалася, коли про все мені розповідала. Виявляється, що чоловік Яни почав їй зраджувати. Якщо спершу він це приховував й не афішував про свої любовні походеньки наліво, то тепер має нахабство не ночувати вдома та пропадати у коханки дні на проліт.
Я сказала подрузі, що підтримаю її й буду поруч в процесі розлучення, а вона здивувала мене ще більше своєю заявою «Я не хочу подавати на розлучення». Яна готова терпіти зради чоловіка, мовчки приймати його у їхньому домі та удавати, що нічого не відбувається. Мені навіть бридко подумати, що вона лягатиме в одне ліжко з таким підлим зрадником. А все заради їхнього сина.
Артур дуже сильно прив’язаний до батька й між ними існує міцний зв’язок, Яна переймається, що розлучення негативно позначиться на хлопцеві й хто знає, до яких психологічних травм це може призвести. З думкою Яни я абсолютно не згодна, тому висловила своє бачення цієї ситуації.
Запитала, невже краще, коли її син, Артур, наслідуватиме таку поведінку тата. Хлопець вважатиме цілком нормальним явищем в майбутньому ображати свою дружину та зраджувати їй, адже точно так само робив його любий татко. І якщо зараз Яні здається, що хлопець ще нічого не розуміє, це не так. «Ти хотіла б такого ж життя, яке маєш тепер, для своєї невістки?» Яна уже ридала й заперечливо хитала головою. Я наказала їй більше не думати, а діяти. Подати на розлучення, аліменти й вигнати зрадника не лише з їхньої квартири, а й з їхнього життя.
Хоч Яна й була сповнена рішучості так і зробити, але продовжувала грати роль терплячою та люблячої дружини. Через місяців зо два, вона сама попросила про зустріч. Хоч у мене не було жодного бажання з нею зустрічатися, бо кудись зникла повага до цієї людини, все ж таки погодилася. Яна розповіла, що спершу мене послухалася й дійсно вигнала чоловіка. Він жив у коханки місяць, а потім посварився з нею й знову повернувся до них із сином, обіцяючи змінитися й більше ніколи навіть не дивитися в бік інших жінок.
Яна повірила й даремно. Не минуло й тижня, як він порушив свою обіцянку й знову почав зустрічатися зі своєю коханкою. Тепер уже Артур почав ставити матері запитання, куди так часто зникає тато та хто та жінка, яка приходила до них додому сваритися. Врешті-решт Яна зрозуміла, що намагаючись зберегти сім’ю, якої уже давно немає, вона не захищала сина, а навпаки дозволяла йому наслідувати негативну поведінку тата. Нехай краще він бачитиметься з ним лише на вихідних або кілька разів на місяць, ніж спостерігатиме за стражданнями матері.
Яна покликала мене, щоб подякувати за підтримку та слушні поради. Цього разу вона налаштована рішуче й вже подала на розлучення. На черзі потрібно замінити замки у квартирі й просто пережити можливі благання чоловіка знову пробачити йому й прийняти назад додому.
