Віра сиділа в задумі. Все життя вона опікується своєю дорослою дочкою. Згадує, як народилася у них з Олексієм Ярослава. Як вони леліяли її, оберігали від всяких негараздів. Більше народжувати дітей не стали. З однією скільки клопоту. Виростили, видали заміж. Рома також виявився один у батьків, так що опікувалися сім’єю всі разом. Купили молодим квартиру, всі меблі, і техніку.
Ярослава з Ромою від батьків ні в чому відмови не знають. Все заради них стараються. Коли в молодих народився син, мами з татами взяли всі витрати на себе, і з онуком гуляли по черзі. Ярослава хвалилася подругам, вистачає в неї часу на все, і на розваги навіть. Адже дідусі з бабусями взялися господарювати у квартирі молодих, і онука в дитячий садок водять, та увечері приводять додому.
Роки летять. Ярослава з Ромою святкують двадцятирічний ювілей від дня весілля. Все в них добре. Мами влаштували свято. Правда, мама Роми жаліється на здоров’я, та й ліки дорогі купувати потрібно. Тому спочатку святкували річницю весілля, а потім і про ліки подумають. Ярослава не розуміє, навіщо тратитися на ліки, якщо вони не допоможуть? А мама Роми слухає, і сльоза тече по обличчю. Чому діти виявилися такими черствими? Адже все життя для них дбали, пилинки здували, щоб Ярославі й Ромі жилося добре. А як захворіла, то і ліки, щоб не купувати.
Віра тяжко зітхає. Немає свахи, померла. А вона, Віра вже на пенсії. Ярослава приходила просила гроші, а звідки їх узяти, тільки копійки. Та й ті, половину віддала дочці. Звикли вони жити коштом батьків. Навіть не помітили, що батьки старіють, їм допомагати потрібно. А вони все чекають, коли мама пенсію отримає та віддайсь.
Тільки наразі зрозуміла жінка, що виховала егоїстку. Яка в скрутну хвилину не допоможе, а навпаки, докорятиме, що мама їй не допомагає.
