Ярина та Олеся давно знайомі. Років зо 5-6 точно. В селі познайомилися, де жили обидві. В школу ходили разом, гуляли разом, дружили сильно та щиро. От прийшов час, коли подружки стали студентками, живуть в різних містах. Проте все одно приїжджають до села на декілька тижнів кожного літа, після сесії.
Прийшло чергове літо, черговий раз дівчата приїхали в рідне село. Пішли погуляти, глянути на рідні краєвиди. Пішли в ліс погуляти. Відчути те рідне свіже повітря, яке буває лише в лісі. Як співають птахи послухали. І знайшли свого куреня рукотворного, якого вони колись збудували.
Ой, багато цікаво пам’ятає та знає цей курінь. Дівчата тут ділилися всіма своїми переживаннями, ідеями, секретами. Інтереси Ярини та Олесі тепер змінилися. Тепер їх цікавили хлопці. Звісно ж цікавили, вік такий, вже час. Все рідше дівоньки проводили час разом, все рідше бачилися, все рідше гуляли. Але не забували одна про одну, ні.
З’явився в Олесі хлопець. Юрко його звуть. Довго ж він за дівчиною бігав та добивався її серця. А Олеся ж тільки сміялася та все жарти жартувала, не сприймала його залицяння всерйоз.
Ярина ж тепер старалася допомогти подрузі та не мішати їй побути разом з коханим. Вона все розуміла і впевнена, що Олеся вчинила б так само. Залишала їх самих, коли був підходящий момент, старалася не ходити гуляти разом з Олесею, коли з нею був Юра.
Проте не довго Ярина сама ходила та гуляла. Приїхав до Юри брат Антон двоюрідний зі столиці. Високий, міцний, красивий хлопець. А вдягався то як. Ні одна дівчина б не встояла. Одразу він сподобався Ярині. Проте ніяк не могла вона підійти до нього та познайомитися. Проте їй і не довелося. Антон сам підійшов до неї та познайомився. В магазині вони випадково побачилися. От він і не зміг він встояти перед Яриною. Красунею вона була неймовірною. Хоча сама своєї краси не усвідомлювала.
Запропонував Антон Ярині прогулятися. А вона й не відмовила. Екскурсію цілу провела йому, розповіла про все, що тільки знає. А Антон із захопленням та цікавістю слухав все. Йому було приємно дивитися на Ярину та слухати її ніжний голос. Не було з нею нудно, як зі столичними дівицями. Закохалося парубкове серце в Ярину.
А Ярина відповідала взаємністю. Бо також не байдужа була до Антона. Подобався він їй, цікавий, веселий, вихований. І завжди, коли ставало холодно, накидав на неї своєї джинсовки синьої. Такої ні в кого не бачила вона. Ну звісно ж, дефіцит як-ні-як.
Одного разу обійняв Антон Ярину міцно. Коли проводжав додому, біля калітки її будинку. А через декілька днів після цього вже й біля того куреня, що Ярина з Олесею колись збудували.
Навіть не сміла мріяти Ярина про такого коханого, як Антон. Не думала, що так в її житті складеться. Одного разу Антон сказав, що на декілька днів має повернутися. А Ярині стало нудно бути одній і вирішила вона піти до куреня. Підійшовши до куреня вона почула, що там хтось є.
Дівчина причаїлася, а потім ледь помітно приблизилася до «побудови». Страшно з одного боку, а з другого боку дуже вже цікаво їй стало, хто там міг бути. На порозі вона побачила ту саму синю джинсовку. А потім і ноги. Чоловічі ноги. А потім почувся голос Олесі. Його вона впізнає із тисячі.
Ярина тихесенько відійшла від куреня, а потім побігла що сили додому тримаючи рот рукою, щоб не почати ридати. І тільки зрадницькі сльози текли по щоках. Не втримала їх Ярина. Пекти очі і ніс почали, а ком в горлі став душити що є сили.
Наступного дня дівчина зібрала речі та поїхала геть з села. Не хотіла вона нічого знати ні про Олесю ні про Антона. Не думала вона, що саме ось таким способом зможе втратити хлопця, якого кохає і найкращу подругу. Не хотіла бути в селі Ярина.
Літо підходило до свого кінця. Батьки поїхали знову до села, треба було урожай збирати разом з родичами. От і Ярину тітка закликала. Не могла Ярина відмовити. Всі в селі працювали і їй також потрібно було допомогти.
Після роботи всі сиділи один в одного в гостях, пили чай з пампушками. От і Олеся прийшла до Ярини в гості на чай.
-Привіт Ярино. А що ти так швидко поїхала, нічого нікому не сказала, не попрощалася. Ти ніби втекла, чи що. Ти що, з Антоном посварилася?
-Ну привіт. Так як чого? А чи не тобі краще знати чому? Не буду я нічого пояснювати тобі, Олесю.
-Так, стоп. Я нічого не зрозуміла. Ти про що? І що за тон такий взагалі? Я ж з тобою по нормальному розмовляю…
-Та забудь. Що ти там, чула заміж збираєшся. Вітаю тебе з Антоном.
-Якого Антона? Я ж за Бру виходжу. Добився свого і я тепер вагітна. Тепер йдемо до РАЦСу. Але от до чого тут Антон? Він ж за тобою бігав, ви начебто ж зустрічалися. Він тебе тут чекав.
-До чого Антон? А до того, що бачила я того вечора його джинсовку на порозі куреня і твій голос чула. Так що знаю я все, досить прикидатися.
-Ти здуріла чи як? До чого курточка тут? Так, Антон дав Юрку поносити джинсовку, коли їздив до міста. Юрко хотів на мене враження справити. От і справив. Були ми в курені з Юрою, а Антона не було в селі тоді взагалі.
Ярина та Олеся почали сміятися. А Ярина зі сміху перейшла в плач та багато вибачалася в подруги, на що так лише повторювала, яка ж Ярина дурненька.
-Ти вибач мене. Я чомусь не подумала піти і розібратися, а одразу про тебе погано подумала.
-Та добре все. Ти там дивися, Антон на весілля запрошений і ти також приходь. Він дружба, а ти дружкою будеш.
Багато людей на весілля прийшло. Мало не все село. Зустрілися й Антон з Яриною. Так ніби нічого і не сталося. Розповів Антон, що знає про історію з джинсовкою. Він розуміє, чому Ярина так несподівано поїхала і не звинувачує її ні в чому. Хоча йому й було образливо та боляче літом.
Потім Антон обійняв Ярину, підніс на руки та попросив більше не приховувати свої почуття та довіряти один одній більше. А Ярина розплакалася. Антон почав заспокоювати кохану. А Олеся, яка за всім цим спостерігала подумала, що саме Ярині в руки вона кине букет нареченої.
