Мені не пощастило одружитися з чоловіком, який не міг пропустити поміж себе жодної спідниці. Віктор завжди вирізнявся своєю вродою, а ще він умів привернути до себе увагу. Чоловік завжди мав популярність серед дівчат. Думаю, він так би й не одружився зі мною, якби не моя незапланована вагітність.
Коли я повідомила хлопцю, що він стане татом, то спершу Вітя звинуватив мене у безвідповідальності, а згодом покинув, посилаючись на те, що дитина ніби то не від нього. Тоді втрутився мій тато, не знаю, що саме він сказав своєму зятеві, але того ж дня я отримала пропозицію руки та серця.
Наше весілля була схоже на поминки. Наречений напився й весь вечір проплакав, що тепер йому доведеться змарнувати все життя поруч зі мною. Я також не раділа, адже прекрасно розуміла, що Вітя мене не кохає й при першій же можливості піде наліво.
Мої батьки віддали нам ключі від квартири бабусі, але попередили, що переоформлювати помешкання не збираються. Якщо Віктора щось не влаштовує, то нехай купить власне житло. Мій чоловік не пручався, головне, що оренду не потрібно платити.
Прожили ми разом 16 років, народили двох доньок. Увесь час, що ми разом, як я і передбачала, Вітя мені зраджував, а я закривала очі, бо загалом життя з ним було не таким вже й поганим. Схоже, чоловік був іншої думки, тому що у свої 36 вирішив згадати молодість й покинув мене з дівчатами заради 20-річної коханки.
Не буду обманювати, що стало для мене неочікуваним потрясінням. Було неприємно, але не смертельно. Квартира моя, робота є, гроші заробляю. Подала на аліменти, щоб життя малиною не видавалося, а дівчатам сказала правду про те, чого тато більше не живе з нами.
Менша, Катя, поставилася з розумінням. Вона взагалі у нас свідома ще з дитинства, надміру відповідальна та поміркована. А от старша, Люда, почала мені свій характер показувати. Бачте, вона вирішила, що саме я винна в тому, що батько пішов із сім’ї, бо була з ним надто різкою та строгою. Не встигла я позбутися від одного гульвіси, так в будинку завелася інша. Людмила не ночувала вдома, часто влаштовувала мені скандали, бо я не приймала її кавалерів. Якби хоч один був, а так щотижня новий.
Врешті я не витримала й поставила Люду перед вибором: або вона береться за голову, думає про навчання й вступає до університету, або нехай збирає речі й переїжджає до своїх кавалерів. Правду кажучи, я просто хотіла дочку налякати, а вона зібрала речі та пішла.
Довго я корила себе за цей вчинок, телефонувала до подруг Люди, навіть до деяких залицяльників, але ніхто не міг сказати, де вона тепер живе. Через 10 місяців моя пропажа знайшлася, щоправда, не сама. Повернулася Люда додому з немовлям. Народила дівчинку, Надійку, а від кого так і не зізналася.
Перший рік мені здалося, що дочка змінилася. Вона так гарно гляділа за Надею, припинила тікати, подорослішала, стала відповідальнішою. Та коли на горизонті з’явився черговий кавалер – «наша пісня гарні й нова». Наче замкнуте коло їй богу.
Ясна річ, що я знову почала Люду сварити, наставляти на шлях істинний. Просила думати головою, а не іншим місцем. У неї ж тепер мала дитина. Не допомогло. Надю залишила на мене й молодшу сестру, а сама поїхала з новим кавалером бог знає куди.
За три місяці один раз зателефонувала, поцікавитися, як там донечка, а я візьми, тай скажи, що якщо вона через два дні не повернеться, то я піду до суду й позбавлю її батьківських прав. От тепер сиджу, чекаю на повернення блудної дочки. Сподіваюся, що до суду не дійде, але як показує практика – горбатого могила виправить.
