У мене є молодша сестричка. Ми увесь час гуляємо на вулиці, додому приходимо лише ночувати. Раніше нам дуже подобалося гуляти з Софійкою увесь час у дворі, адже у нас там росте багато фруктових дерев, ми можемо по них лазити та збирати їх плоди. Але зараз надворі холодно та ми мусимо сидіти в під’їздах. Деякі люди нас не проганяють і виносять нам щось поїсти, а деякі називають “обідранцями” та кажуть йти додому.
А як же тут підеш додому, як мама нас не впускає? Після того, як народився наш молодший братик, ми стали їй заважати, тому ми й гуляємо зранку до вечора на вулиці. Софійка вже почала кашляти, але мамі на це все одно.
Коли нас немає вдома, мама не дивиться за братиком, а запрошує додому гостей. Вони п’ю ть та їдять у нас вдома в той час, коли ми ходимо голодні. Мама каже, щоб ми не плутались під ногами. Дає нам якийсь одяг та спроваджує на вулицю.
Раніше все було по-іншому, у нас був батько та водив нас в зоопарк, ми з ним дивилися мультики та їли смачне печиво. А потім він кудись пішов. Мама каже, що ми більше йому не потрібні, бо у батька тепер нова сім’я. Нещодавно у нього народилася маленька дівчинка та батько перестав до нас приходити. Я думаю, що це мама його до нас не пускає.
Гроші, які батько дає нам щомісяця, мама втрачає на те, щоб накрити стіл для гостей. А ті гості такі лихі: постійно кричать та сваряться між собою, можуть навіть посуд бити. Тоді ми з Софійкою зачиняємося в шафі та тремтимо від страху.
Кажуть, що є таке місце, де багато таких діток як ми, їх там годують та надвір не проганяють. І що нас туди можуть забрати. Але я переживаю як же маленький братик буде без нас. Чи його теж заберуть разом із нами?
Я дуже хочу, щоб мама змінилася та знову стала доброю до нас. Мені не хочеться розлучатися з нею та братиком.
Нещодавно нас помітила одна бабуся та почала пускати нас до себе. В бабусі Лідії немає онуків та у неї вдома завжди приємно пахне. Вона годує нас з Софійкою смачним печивом. Таке ж ми їли, коли ще тато був з нами. Ми сидимо у неї до вечора, а потім йдемо додому спати.
Бабуся Лідія плаче, коли дивиться на нас та каже, що якщо ми захочемо, вона може допомогти нам потрапити в той будинок, бе багато таких же діток, як ми.
