Цю історію легко можна назвати службовим романом. Я закохалася у свого шефа. Він мало не перших днів привернув мою увагу. І я тоді я першою вирішила проявити ініціативу та діяти. Близько двох місяців ми спілкувалися як хороші знайомі, а згодом він і сам почав кидати в мою сторону знаки уваги. Так ми й почали зустрічатися. Про такі стосунки можна було лише мріяти. Ми обоє були вільними. У мене до нього були стосунки з чоловіками, але до нічого серйозного вони не приводили.
Втім, не можу запевнити, що ці стосунки були повноцінними. На роботі ми спілкувалися виключно як співробітники. Жоден з нас навіть не подавав знаку, що між нами щось є. Хоч, думаю, колегам і так все було зрозуміло. Так тривало близько року. В один момент я зрозуміла, що мені набридло подібне становище, тож я наважилась прямо сказати Єгорові про це. Але він просто уникнув цієї розмови, сказавши, що йому потрібно терміново їхати в офіс та вирішувати невідкладні справи, а ми поговоримо потім. Розмова так і не відбулась. На цьому наші стосунки почали доходити кінця. Він почав мене уникати, на роботі вдавав, ніби мене немає. Тоді я знову запитала, що нас із ним пов’язує, та вкотре не отримала відповіді. “А чого ти від мене взагалі чекаєш?” – мовив Єгор, навіть не дивлячись мені у вічі. Виходить, насправді нічого між нами й не було. Він або боявся серйозних стосунків, або вдавав, що кохає мене.
А через два місяці він прийшов в офіс з якоюсь жінкою, тримаючи її за руку. Я не могла в це повірити. На душі було так гірко, хотілося просто бігти. Згодом я взяла себе в руки та наважились не триматись за те, чого не існує.
Я мріяла про одне – помститися та зробити Єгорові боляче. Тоді я й згадала про нашого співробітника Віктора, який не один рік бігав за мною. Він людина, звісно, непогана. Але не моя. Ну нічого. Буде моєю… І я вирішила дати йому шанс.
Не минуло й трьох місяців, як він зробив мені пропозицію. І я прийняла її. Тоді навмисне я принесла на роботу торт. Єгор несміливо запитав мене, в честь чого свято. Я й сказала, що виходжу заміж. Його вираз обличчя враз змінився. Ну ще б! Треба було раніше думати. Пізно тепер щось міняти. Але моє серце говорило інше…
Відтоді ми з ним зовсім не спілкувалися. Єгор працював, я ж готувалася до весілля. А в день весілля дорогою до РАЦСу нас підрізало авто. Знаєте, хто це був? Так, Єгор. Він зупинив машину та вийшов з неї, тримаючи в руках розкішний букет квітів.
– Ти вже і так у весільній сукні. Будь моєю дружиною.
Я навіть не очікувала такого повороту подій. Але серцю не накажеш, я дійсно кохала його. Я пересіла в автомобіль Єгора, і ми поїхали в РАЦС. Було соромно перед Віктором, але я не хотіла його обманювати…
Я вирішила бути щасливою. І анітрохи не шкодую про своє рішення. У нас двоє дітей, а ще я найщасливіша жінка на землі.
Мені стає лячно від однієї думки, що я могла прожити своє життя не з тою людиною та не мати того, що зараз у мене є.
