Єгор виciв приблизно на три метри від землі. Світлана бігала навкруги дерева, заламувала руки. Xлoпчиk виciв у неї над головою. Руками не доставав до дерева.

Якщо і були в кого шкідливі діти, то це тільки в родині Воронових. Шість дітей. Всі погодки, і до того ж хлопці. Найстаршому з них десять років. Найменшому два роки. Скоро буде футбольна команда, говорили посміюючись сусіди. Але Світлана не звертала на те уваги. Головне, щоб її сини були одіти та гарно нагодовані. Щоб не просили їсти по сусідах. Вони з чоловіком самі в змозі їх прогодувати. Незабаром старшенькі допомагати будуть. Відразу полегшає.

Коли Світлана з Андрієм одружилися, вони мріяли про донечку. Зазвичай чоловіки чекають сина, а в них навпаки, обоє хотіли дівчинку. Коли народився Ваня, не засмутилися. Друга буде дівчинка. Андрій точно знає. Народився Єгор. Потім Женя, Олег, Дмитрик, Михайлик, Назар. Після шостого хлопчика Світлана й Андрій вирішили, достатньо. Видно виховувати їм синів. Доньок сини потім приведуть.

На тому і зупинилися. Ростили хлопчиків. Раділи їхнім досягненням, сварили за шкоду. Світлана вже на роботу хоче вийти. От тільки Назар піде до дитячого садочку, відразу на роботу. Мріяла жінка. А діти в неї хороші. Красиві, неначе намальовані. Треба ж так природі придумати. Вони з Андрієм особливою красою не наділені. А хлопці всі як один симпатичні. Сподівається Світлана, що як виростуть, врода залишиться з ними.

От тільки все частіше сусіди почали жалітися. То яблука в них їхні діти вкрали, тікали, паркан завалили. То полуницю потоптали в діда Федора. Запитує Світлана у своїх дітей, а вони головами кивають, не вони, нічого не знають. Ходила, захищала. Її синочки на таке не здатні. Вірила своїм дітям, а як же інакше. Вони ж такі маленькі. На шкоду не здатні. Сварилася з сусідами, відстоювала своїх дітей.

Довелося повірити тоді, коли до неї гукав сусід. Її Єгор висить на яблуні. Світлана побігла туди, куди вказав сусід. Захекана, побачила Єгора високо на дереві. Як він туди доліз, невідомо. Але сидів на найвищій гілці. Всі брати стояли навкруги. Менші плакали, старші умовляли, щоб замовкли. Шум стояв навкруги. Почали сходитися люди. Світлана кидалася з одної сторони в другу. Шукала поради в інших. Але нічого ніхто не придумав.

Єгор вирішив потихеньку спускатися. Він поставив ногу на гілку нижче від тієї, на якій стояв. Гілка зламалася, і він полетів униз. На пів дорозі зачепився сорочкою за товсту гілку. Всі, хто стояв унизу, хором ахнули. Єгор висів приблизно на три метри від землі. Світлана бігала навкруги дерева, заламувала руки. Хлопчик висів у неї над головою. Руками не доставав до дерева. Якщо крутнеться, полетить униз.

Хтось із сусід приніс брезент. Розвернули, розтягли в усі сторони. Скільки людей було, всі побралися за кінці брезента, натягнули його. Приготувалися зловити хлопчика. Але друга перепона. Як зняти його з тієї гілки. Він зачепився сорочкою зі спини. Хлопчик переляканий, не розуміє що робити. В цей час сорочка тріснула, і Єгор полетів вниз на брезент. Світлана потягла його до себе. Обдивилася, чи цілий, нічого не зламав.

Три дні хлопців не видно на вулиці. Наказані, говорила Світлана. Працюють по господарству. Більше байдики не будуть бити. Щоб знову не нашкодили собі чи іншим.

Оцініть статтю
Дюшес
Єгор виciв приблизно на три метри від землі. Світлана бігала навкруги дерева, заламувала руки. Xлoпчиk виciв у неї над головою. Руками не доставав до дерева.