З Вікторією ми зі школи дружимо. Разом вступили в інститут, потім на роботу. Вікторія зустрічалася з чоловіком, і як тільки ми влаштувалися на роботу, з радістю повідомила, що вагітна. На той час з Андрієм вони зустрічалися лише два місяці. Я просила подругу не поспішати заміж, та вагітність переривати подруга не збиралася. І Андрій не відмовлявся від дитини й Вікторії.
Я недовірливо поглядала на її майбутнього чоловіка. Мені здавалося, що Вікторію він не кохає, але говорити про те подрузі не стала. Це її вибір. В призначений термін у них народився хлопчик, а ще через півтора року дівчинка. Вікторія не скоро вийшла на роботу. Добре, що декретну відпустку вчасно оформила і місце за нею зберігалося.
Та коли прийшов час вийти на роботу, свою подругу не впізнала. Це вже не та весела Вікторія, яка кожному могла підняти настрій. Наразі переді мною замучена невесела подруга, яка хоче виговоритися. Видно, що мрії не збулися.
З Андрієм розлучилися якраз перед виходом Вікторії на роботу. За дітьми дивляться тато й мама подруги. Чоловік же сказав, що ніколи її не кохав, одружився заради дітей. Але жити з не коханою більше не може. Аліменти сплачував мізерні. У Вікторії зарплата маленька, батьки хворіють. Грошей не вистачає. Поки жила з Андрієм, він гарні гроші приносив, чому ж на дітей не платить? Вікторія так і не змогла поговорити з колишнім, виїхав він із міста з іншою жінкою.
Дуже важко Вікторії в фінансовому плані. Скоро діти в школу підуть, а вдягати їх немає за що. Тих грошей, що отримує, вистачає тільки на комунальні, та на продукти. На Андрія надії немає. Як виїхав із міста, так ні разу своїх дітей не провідав.
А тут зустріли ми з Вікторією спільну знайому, яка нещодавно приїхала у відпустку з Італії. Вона запропонувала Вікторії поїхати з нею. Є сім’я, старенькі пенсіонери, які шукають собі доглядальницю. Якщо надумається Вікторія, то знайома візьме її з собою. Не довго думала подруга, поговорила з батьками, що залишить на них дітей. Мама з татом погодилися, адже донька буде висилати гроші на їх утримування.
Їхала Вікторія на п’ять років, а затрималася на десять. Доглядала за старенькими, поки живі були. А коли померли одне за одним, роботи більше не знайшла, повернулася додому. Добре, що заощадження зробила, не всі гроші висилала. Коли приїхала додому, у квартиру до батьків не впустив старший брат. Говорив, що їй тут нічого робити, він доглядає за батьками. Зібрав речі сина й доньки Вікторії, і їх виставив за двері.
Вікторію з дітьми прихистила я. Плакала подруга, адже весь час висилала гроші, щоб вистачало на дітей та на батьків. А брат он як поступив із нею. Та Вікторія не збирається здаватися, буде шукати справедливості через суд
