Вона має 32 роки, а її дванадцятирічний син щойно одружився з її новим чоловіком, якому 22.
Йому 22, їй 12, а її матері 32. Вчора він став чоловіком її мами. Сьогодні вони їй це повідомили.
Дівчинка замкнулася у своїй кімнаті й не виходила цілий день. Вони кликали її: мати підходила до дверей, запрошувала разом піти в кіно, у парк розваг, на прогулянку, до друзів. Вона не відповідала. Лежачи на дивані, спочатку плакала, потім заснула. Потім просто дивилася в стелю, задумливо. До вечора голод нарешті змусив її вийти.
Потрібно було кілька років, щоб звикнути до цього. Кожне слово матері вона зустрічала з підозрою, дивилася на них із зневагою, бувала грубою, повною ненависти. Молодша сестра матері намагалася поговорити, але вона не хотіла слухати. Часто думала про втечу. Одного разу втекла й сховалася у сусідньому будинку, сиділа на сходах до горища, доки холод не змусив іти до тітки.
Коли мати прийшла за нею, дівчинка вже зігрілася й поїла. Руки матері тремтіли, очі були повні сліз. Вона прийшла сама.
Додому поверталися на таксі. Дівчинка дивилася на профіль матері бачила її старою. А він був гарний. Потім він таємниче зник на цілий місяць. Вона не питала, мати не говорила, але в будинку знову стало, як раніше. Тільки вони дві. Поступово вони знайшли спільну мову, дівчинка заспокоїлася.
Але потім він повернувся. Молодий чоловік її матері. Вона звикла до його присутності, зрозумівши, що тепер він частина їхнього життя. У 18, під час обіду, вона передала йому ніж через стіл, навмисно тримаючи його руку довше. Подивилася йому в очі, він не відвів погляд. Мати, бліда, опустила голову. Обід завершився в мовчанні.
Коли матері не було вдома, вона підійшла до нього, притулила чоло до його спини, затримавши подих. Він на мить завмер, потім відсторонив її, взяв за плечі й попросив не робити дурниць. Вона ринула в істерику: “Навіщо? Що в тобі до неї? Вона стара, у неї зморшки, ти не бачиш? Чому тобі потрібна стара жінка?”
Він приніс води, посадив у крісло, накрив пледом, потім вийшов, хлопнувши дверима. Вона сиділа там, у сльозах, розуміючи, що мусить їхати у гуртожиток чи шукати квартиру. Її відкинули, ніби кошеня. Принизили.
Він був такий гарний. Вона мріяла про нього. Він не приходив додому, а мати мовчала. Вони блукали будинком, як тіні.
Через кілька днів він повернувся. Матері не було, вона знову була сама, пила чай на кухні. Коли він увійшов і сів навпроти, її серце зупинилося. Він сказав, втомлено дивлячись їй у вічі: “Я кохаю твою матір. Прийми це. Це вона, а не ти. Годі мучити себе”. Він не відвів очей.
Тієї ночі вона лежала з сухими очима, порожньою думкою. А вранці побачила, як вони цілуються на кухні. Їй зробилося нудно, вона побігла до ванної.
Вона знайшла місце в гуртожитку. Мати просила повернутися, потім дала гроші на квартиру.
У 25 років, йому 35, матері 45. Незрозумілим чином їхні стосунки майже нормалізувалися. Вона приходила в гості, вони обідали, сміялися. Тітка якось сказала: “Дякувати Богові, ти доросла”. Мати була щасливою, спокійною, її чоловік як і раніше гарним. Навіть дуже. Вона зрозуміла, що порівнює всіх своїх парубків із ним, і це їй не подобалося.
Потім був нещасливий роман. Він був одружений і не збирався йти. Вона кохала, чекала біля роботи, плакала. Не хотіла бути таємницею. Все було боляче, гірко. Він возив її до моря, дарував подарунки, запитував чи не достатньо цього? Чи обовязково одружуватися? Для нього життя удвох було нудним.
Вона заперечувала. Згадувала, як мати цілувала чоловіка на кухні, а вона тікала, щоб зблювати. Не розуміла, що двоє можуть жити інакше. Гарно. Спокійно. Щиро.
Того року вона переживала бурю. Рідко бувала вдома. Бачила матір у кафе, іноді заходила. Мати схудла, доглядала за собою. Чоловік був все таким же чарівним. Вона, вже доросла, нарешті зрозуміла глибину маминого кохання.
У 28, йому 38, матері 48. Зявилася робота в іншому місті, вона поїхала. А краще сказати втекла від минулого, яке забрало три роки життя.
Нове життя йшло добре. Спокійно. Навіть почалися стосунки з колегою вільним і приємним. Наче час було одружуватися, заводити дітей. Приймати рішення.
Чоловік матері приїхав у справах. Вони пообідали. Вона почувалася легко й весело. Розповідала про нове життя, розпитувала про справи, про матір. Він відповідав. Потім вона побачила його руки й відчула бажання, щоб він обійняв її
Він здавався зрозумілим, замовк, шукаюВін подивився на негу, глибоко зітхнув, потім тихо сказав: “Ти завжди будеш частиною нашої родини, але моя любов твоя мати, і так буде завжди,” і в цю мить вона остаточно звільнилася від минулого.
