— Ой, Соломійко, як добре, що зустріла тебе біля під’їзду! Ще й підійматимусь до вас! — ледь переводячи подих, вимовила Ганна Сергіївна, свекруха Наталі.
— Добридень! — трохи збентежено відповіла Соломія.
Не скажеш, що між ними панувала ворожнеча. Просто свекруха не надто часто їх відвідувала, бо всю себе присвячувала доньці Мар’янці.
— Соломійко, позич тисячу гривень. Мар’янку з Данилком у санаторій відправляємо. То одне треба купити, то інше. А цени зараз — хоч на літаку літай! Самі розумієте… — Закотила очі, цокнула язиком.
Знову під час розмови зі свекрухою Соломія відчула, як усередині в неї все закипіло. Вже тисячу разів у думках вона повторювала: «Я вам не банкомат!» Сказала б це і свекрусі, і її доньці Мар’янці. Прямо в очі — і назавжди поклала край цьому безупинному жебрацтву!
Але сказати не наважувалася. Ганна Сергіївна — мати її чоловіка Богдана, бабуся їхньої донечки Оленки. Сказати — означало влаштувати скандал, зіпсувати стосунки, внести розкол у родину. Соломія дуже переживала за Богдана, адже йому довелося б метушитись між дружиною й матір’ю. Тому вона мовчала. Але розуміла — довше так не може. Зітхнула, покірно простягнула руку за гаманцем…
…Соломія поверталася з роботи у поганому настрої. Чергова перевірка, ревізори чіпляються до кожної дрібниці, а шеф сварить усіх підряд. Жінка затрималася на дві години, заскочила до магазину, а тепер треба готувати вечерю, вчити уроки з донькою, готувати одяг на завтра… Справи нескінченні, як у казці про білого бичка.
Втомлено піднімаючись сходами, вона відчинила квартиру своїм ключем.
— Мамо, привіт! Нам на «природознавство» на завтра проект треба зробити про птахів. Ти мені допоможеш? — назустріч вибігла дев’ятирічна Оленка і відразу ж «порадувала» маму.
— Звісно, Олю. Зараз переодягнуся, вечерю швиденько приготую, і позаймаємось.
Соломія поклала сумки на кухні, пройшла в кімнату.
— Ой, Соломійко, я й не почув, як ти зайшла. Чого така сумна, знову на роботі клопоти? — запитав чоловік.
— Так, чергова ревізія. Все як завжди! — махнула рукою Соломія.
— Слухай, я матері переказав п’ятсот гривень. Вони Данилкові на весняний комбінезон просили.
— Богдане, може, вже годі їх фінансувати?! У кінці кінців, у Данилка є батько, нехай він його й одягає! Чому їхні проблеми завжди падають на нас, як сніг на голову?! — почала обурюватися Соломія.
— Соломійко, ну чого ти розходишся? Ти ж знаєш, яка там ситуація…
— Яка, Богдане?! — жінка ледве стримувала себе, щоб не перейти на крик.
— Мар’янка роботу не може знайти, колишній аліментів не платить, мама туди всю пенсію віддає… Невже в нас щось вкрадеться, якщо ми хлопцеві комбінезон купимо? Ти ж працюєш, і я також…
— Ось саме тому, Богдане! Ми обидва працюємо! Чому ми маємо чогось позбавляти свою дитину й віддавати ці гроші в іншу родину?! Поясни мені! — Соломія відчула, як до обличчя приливає гаряча хвиля.
— Соломійко, давай не сваритимемося через дурниці… Пішли, допоможу тобі з вечерею.
Мар’янка — молодша сестра Богдана. П’ять років тому вона вийшла заміж за «заможного підприємця» Ярослава.
— Ой, Мар’яночка з Яриком знову до Туреччини поїхали! У такому розкішному готелі живуть! А ти, Соломійко, цілими днями в своїй бухгалтерії сидиш, та й толку з тебе! — Ганна Сергіївна не пропускала нагоди похвалитися, як добре живе її донька.
А потім з’ясувалося, що «підприємець» і його дружина понабирали кредитів на красТа за кілька місяців “заможний підприємець” зник так само несподівано, як і з’явився, залишивши Мар’янку з новими боргами та солодкими спогадами про турецькі пляжі.
