Сьогодні Андрію не щастить. З самого ранку не завелася машина. Прийшлося викликати таксі. Тому що до фірми їхати далеко, а на автобусі добереться пізно. В нього сьогодні переговори. Якщо все успішно пройде, то на найближчий рік можна бути спокійним. Його фірма росте, стає відомою. Якщо і надалі так піде, то перейде на новий рівень. Розширятиметься. Трішки хвилюючись, поспішав до себе в кабінет.
Та все не так, як планувалося. Переговори не відбулися, не прийшов представник. Телефонували. Але там відповіли, що в їхніх послугах не потребують. Як виявилося пізніше, конкуренти виявилися спритнішими. Андрій зовсім розхвилювався. Це вперше, коли його так обставили. Зазвичай він попереду. Видно в компанії є людина, яка зливає інформацію. Потрібно вичислити, щоб надалі не було таких проколів.
Та на роботі більше не затримувався. Вирішив пройтися пішки, трохи заспокоїтися. Справді якось в Андрія останнім часом не все так гладко. Потрібно перевірити співробітників. Пройшовши декілька кварталів, зупинив машину. То не таксі, а просто чоловік їхав в тому ж напрямку, вирішив трохи заробити. Андрій сказав адресу, водій кивнув, згоден.
В машині сиділа жінка з дівчинкою. Андрій не звертав на неї уваги, поки не почув своє ім’я:
– Андрій? Це ти?
Чоловік оглянувся. Жінка як жінка. Красива. Та коли уважно придивився:
– Юлька, невже ти? Яка ти стала, красуня, не впізнати. Ти, що, також живеш у цьому місті? І давно?
– Так живу. Давно. Шість років.
– А це хто з тобою? Невже твоя дочка?
– Так, моя, наша.
– Як?
– А так. Коли ти поїхав, я дізналася, що при надії. Мама вигнала з дому, щоб не ганьбила її. В наш час до цього ставляться спокійно, але вона старого загартування. Для неї це щось страшне, щоб я народила без чоловіка. Я поїхала в місто шукати тебе. Зупинилася у тітки. Вона в мене добра, не вигнала, коли дізналася про мій стан. Сварила маму, що так повелася зі мною.
Я знала назву твоєї фірми. Тому прийшла увечері, щоб дочекатися і сказати тобі. Але ти вийшов із якоюсь дівчиною під руку. Ви ніжно дивилися одне на одного. Пройшли мимо мене, навіть не помітив, що я стою.
Я повернулася до тітки. Живемо і досі в неї. Машенька любить бабусю, як і вона її. З мамою помирилися, але вертатися не стала. Наразі працюю, Маша в цьому році піде в перший клас.
-А ти мій тато? – Подала голос дівчинка.
-Тато, погодився Андрій.
А в самого голова гула від новин. Та це те, що йому потрібно. Що шукав весь час, прагнув. А виявляється все так просто. Потрібна Юля і маленька Маша.
З машини вийшли утрьох, тато, мама, і донечка.
