Якщо не хочеш нікому бути винним, то не роби добрих справ. Звучить абсурдно, правда? Проте саме цього навчило мене життя. Розповім трішки про себе. Живу у місті, маю чудову дружину та маленьку донечку. Юля зараз перебуває у декретній відпустці, займається донькою та хатніми справами. Моя діяльність пов’язана із продажем автомобілів, розмитненням й таке інше.
Ще перед народженням Лілі я взяв квартиру в іпотеку. Поки дружина працювала нам було легко розподілити бюджет. Проте тепер доводиться економити та працювати більше, ніж раніше. Додому повертаюся пізно, з донечкою майже не бачуся. Вранці вона ще спить, коли я йду на роботу, а поки повернуся, то дитина вже бачить солодкі сни.
Мені це не подобається, дружина невдоволена, але що поробиш. Потрібно чимось жертвувати. Зате вихідні я повністю проводжу зі своїми дівчатками.
Своїх батьків я втратив рано. З іншої рідні є ще дядько, старший брат моєї матері, й двоюрідна сестра Катя. Ми з нею однолітки. Вона також вже заміжня, мешкає зі своїм чоловіком у власній квартирі. Дядько залишив їй помешкання, а сам переїхав жити в село на дачу. Ми частенько збиралися в домі дядька всією родиною, гарно проводили час, жартували.
Проте три тижні тому у нього стався інсульт. Після лікарні дядько почувається не так, як раніше. Не має більше сил, щоб самотужки доглядати своє господарство. Я допомагав Каті збувати домашню птицю й навіть знайшли покупця на козу. Хоч дядько й протестував довго, але врешті погодився. Він про себе не може подбати, не те щоб про когось іншого.
Я очікував, що сестра забере тата до себе. Квартира у них велика, трикімнатна, дітей немає, тож можна жити разом. Однак Катя пояснила, що її чоловіків категорично проти життя з тестем. Вона ж не хоче його гнівити, тому краще навідуватися до тата в село. Для мене такий вибір неправильний, враховуючи, що дядько виховував Катерину самотужки, поки її мати шукала визнання та слави. Втручатися не став, це їхня справа.
Думав, що ці родинні сутички мене не стосуватимуться, але помилився. В суботу вранці до мене зателефонувала Катя й попросила підвезти її в село до батька, вона хоче передати старому харчі й навести лад у домі. Я не відмовив, ми ж рідня. Поки з усім впоралися настав вечір.
На наступний тиждень історія повторилася. Цього разу Катя попросила допомогти їй перебрати картоплю та підняти її з льоху. Чоловік з нею поїхати не може, бо має зміну. Я знову не відмовив й витратив свій вихідний на допомогу сестрі. Через тиждень я вже здогадувався, що Катерина зателефонує. Так і сталося. Вона хотіла їхати в село підрізати дерева, прати тюлі та фарбувати паркан. Без мене не впорається.
Я запитав чим зайнятий зять, а Катя спокійно пояснила, що йому потрібно відпочити після нічної зміни. А коли ж мені відпочивати від своєї роботи? Проте відпочинок не головне. Юля страшенно сердиться, вона невдоволена, бо майже місяць я жертвую своїм вихідним заради родичів в той час, як вони з донькою залишаються без моєї уваги. І я розумію її гнів, бо й сам незадоволений тим, що відбувається.
Цього разу я відмовив й сказав правду, що обіцяв дружині побути з ними. Катя розгнівалася, сказала, що я не ціную їхньої родини й не хочу родичатися. Погрожувала про це розповісти батькові й навіть сміла попередити, що якщо йому знову стане зле, то це моя провина. Я не хотів слухати ці безпідставні обвинувачення, тому відключив телефон. Нехай гнівається скільки хоче, її право. Однак, я не повинен постійно виручати Катерину та бути у неї на побігеньках. Ці вихідні я проведу зі своєю сім’єю й ніякі докори сумління мене не переслідуватимуть.
