**Щоденник**
Вікторія вилетіла на ювілей колишньої свекрухи на день раніше за решту родини. Ледве сівши у літакове крісло, вона здригнулася хтось несподівано гукнув її по імені.
У черзі на реєстрацію вона нервово перебирала ремінець сумки. До свята залишалися добу, але Вікторія навмисне взяла ранній рейс. Знала, що Андрій, як завжди, буде тягнути до останнього і прилетить лише вранці. Три роки після розлучення вони жили в одному Києві, але доля їх не стикала. Тепер цю тендітну рівновагу найменше хотілося руйнувати.
«Місце 9В», глянула вона на посадочний. Біля вікна, як любила. У салоні дістала книжку новий роман, який захопив її напередодні. Історія про кохання, зраду, прощення. Колись уникала таких сюжетів, але час лікує.
Вікторія? знайомий голос змусив її сіпнутися. Оце так збіг
Підняла очі. Андрій стояв у проході, тримаючи валізу. Все той самий підтягнутий, у улюбленому синьому піджаку. Тільки на скронях пробивалась сивина, якої раніше не помічала.
Ти ж завжди запізнюєшся, вирвалося в неї замість вітання.
А ти завжди все плануєш наперед, усміхнувся він, дістаючи квиток. Так 9С.
Вікторія відчула, як спалахує обличчя. Три години польоту поруч із людиною, яку три роки обходила стороною. Схоже, доля вирішила пожартувати.
Я можу помінятися місцями почав Андрій.
Не треба, перебила вона. Ми ж дорослі.
Він кивнув і сів. Від нього пахло тим самим одеколоном, і цей запах різко торкнувся чогось глибокого в душі. Скільки разів вона прокидалася від цього аромату
Як справи? запитав він після зльоту, коли мовчання стало важким.
Добре. Відкрила свою студію танців, вона намагалася говорити рівно. Ти все ще в банку?
Ні, перейшов у консалтинг. Памятаєш, я мріяв?
Звісно, памятала. І скільки вони через це сварилися. Вона боялася змін, він прагнув чогось нового. Тепер, через роки, обидва отримали те, чого хотіли. Чому ж тоді так болить?
Мама буде радий тебе бачити, сказав Андрій після паузи. Вона досі зберігає ту вишиту серветку, що ти їй подарувала.
Олена Петрівна завжди була Вікторія запнулася, шукаючи слово, дуже доброю до мене.
Навіть після розлучення казала, що ти була найкращою невісткою.
В очах защипало. Вона сховалася за книжкою.
Що читаєш? він глянув на обкладинку.
«Той, хто пробачає», відповіла Вікторія, і обидва змовкли, відчувши іронію.
Решту шляху пролетіли мовчки, але тепер це була не напружена тиша, а спокійна, майже затишна. Коли літак сів у Львові, Андрій допоміг їй дістати сумку.
Може, поїдемо одним авто? запропонував він. Все ж у один бік.
Вікторія вагалася. Три роки тому вони розійшлися, думаючи, що більше ніколи не зустрінуться. Але ось вони тут, і світ не розвалився.
Гаразд, кивнула вона. Тільки я керуватиму навігатором, бо ти вічно неправильно повертаєш.
Андрій засміявся, і від цього сміху щось тепле ковзнуло в грудях. Може, іноді треба просто відпустити минуле, щоб побачити теперішнє?
**Урок:** Час не лікує рани він просто робить їх менш гострими. Але іноді саме ці шрами нагадують нам, що варто дати другій шанс. Не стосункам собі.
