Я не хочу плакатися вам про своє важке дитинство. Достатньо буде розповісти, що я ріс та виховувався у дитячому будинку. Моїх рідних батьків позбавили батьківських прав через надмірне вживання алкоголю. Доходило до того, що вони могли тижнями десь пропадати поки їхній 7-річний син залишався сам у холодні та пустій хаті.
Старенька сусідка не витримала. Спершу забрала мене до себе, а коли сама не могла, то довелося зателефонувати у соціальну службу. Мама навіть не просила мене залишити, сказала, що можливо наступній їхній дитині пощастить більше. Виявляється я не перший син, а старших братів чи сестер я не знаю.
Дитячий будинок загартовував мене та підготував до самостійного дорослого життя. Я знав, що можу розраховувати лише сам на себе й навіть не сподівався, що життя буде прихильним до мене. Дякувати богу вдалося вступити до ліцею. Там я вивчився на тракториста, отримав права, а після випускного влаштувався на роботу. Зі своєю майбутньою дружиною познайомився на полі. Поліна привезла мені обідати, вона працювала кухаркою. Я закохався одразу, зустрічалися ми недовго, перш ніж я запропонував одружитися.
З батьками Поліни познайомився уже після того, як ми таємно розписалися. Я приїхав до них зі своїми речами, адже дружина запевняла, що ми вживемося разом й краще лишню копійку відкладати, а не витрачати на оренду квартири. Коли переступив поріг їхнього дому, наче потрапив назад у минуле. Батьки Поліни виявилися не кращими від моїх. Вона не розповідала, що вони люблять випити, бо боялася, що я її покину. Вона боїться жити з ними сама, але й покидати їх не хоче, бо вони проп’ють усі речі з квартири та й саму квартиру.
Ми радилися з адвокатом, як можна переоформити помешкання на Поліну, але ван сказав, що без згоди власників це неможливо. Дружина говорила з батьками на цю тему, вони обіцяли оформити дарчу, але уже пів року тягнуть із цим питанням. Малоймовірно, але можливо хтось із вас знає, як можна усе владнати?
