З чоловіком ми одружилися коли були геть молодими. Мені на той момент було 19 років, а чоловікові 21. Через два роки після одруження в нас народився син. З чоловіком в нас завжди були теми для розмови, багато спільних інтересів. Ми старалися на благо нашої родини. Хотілося жити краще. Завжди відпочивали на природі з друзями. Ростили сина, будували будинок. Але коли син виріс ми з кожним днем почали віддалятися один від одного. В нас закінчилися теми для розмови. Все частіше вечори ми проводили мовчки. Нічого не хотілося. За стільки часу разом ми втратили потяг один до одного. В нас почалися непорозуміння практично у всьому. Мене дратувало все в рідному чоловікові. Його поведінка, його ставлення до мене, його розмови. Я не могла зрозуміти в чому справа. Мені не хотілося розлучатися, адже ми стільки часом прожили разом. Хоча син вже дорослий має зрозуміти, але все ж. Розв’язанням проблеми було поїхати за кордон на певний період і все для себе вирішити. В мене в Португалії живе тітка вона давно запрошувала нас до себе. Я вирішила, що це гарна нагода, відразу і зароблю грошей, сину на квартиру і подумаю, що робити з нашим шлюбом. Чоловікові я нічого не сказала з приводу розлучення, лише те, що тітка знайшла роботу для мене і потрібно заробити грошей на квартиру для сина.
В Португалії я пропрацювала вісім місяців. За цей період я зрозуміла, що ніхто не замінить мені того рідного, з яким я прожила стільки часу. Річ у тому, що я жила сама одна, тітка поселила мене у квартирі сина який зараз в Америці. Мені було самотньо і я часто аналізувала своє життя поряд з чоловіком. На роботі я зустріла Миколу, ми почали спілкуватися, такого роду інтрижка в нас розв’язалася. Він знав, що я одружена і в мене є дорослий син. Він же був розлучений і працював тут вже шість років. За три місяці які ми спілкувалися з Миколою, я зрозуміла, що всі мужики одинакові, що з кожним ті ж самі проблеми. Тому я сказала Миколові, що повертаюся до свого чоловіка і все це було не серйозно. Я вирішила для себе, що не потрібно заміняти шило на мило, адже своє є своє. Чоловіка я знаю як себе саму. Мені згадалися всі наші спільні проблеми, як ми старалися вирішити та підтримати один одного в скрутну хвилину, я нагадала собі за що я його покохала. Не дарма ми прожили стільки часу пліч опліч.
В один момент я переглянула наше життя і зрозуміла, що ніхто інший мені не потрібен. Тоді в молодості я зробила вірний вибір. Ввечері я набрала свого чоловіка і сказала, як я скучила і що дуже хочу повернутися додому. Він був здивований такою поведінкою, але відповів мені тим же. Сказав, що чекає мене вдома. Я була щаслива, що в мене такий чудовий чоловік. Через два тижні я повернулася додому. Вдома мене чекав рідний чоловік з великим букетом квітів, він міцно мене обійняв і попросив вибачення за те, що забув про те, що він чоловік і повинен робити свою дружину щасливою. В той момент я подякувала Богу, за свого чоловіка і за те, що не зробила невірний вибір.
