Після закінчення університету я влаштувалася маркетологом в місцеву фабрику по відшиву взуття. Я була дуже щасливою, коли мене після університету взяли в таку компанію. Завжди вимагають, щоб досвід був наче пропрацював сорок років, але щоб тобі було до тридцяти. Робота мені дуже подобалася і колектив був дуже приємним. Особливо мені припав до душі наш директор. Віктор був сином власника компанії. Тато пристроїв його на хорошу посаду. Не знаю навіть, чим саме мені приглянувся чоловік. Але через деякий час ми почали зустрічатися. Через два роки одружилися і я народила сина. Не скажу, що чоловік з нього був поганим. Він любив дарувати мені подарунки, майже кожного тижня дарував мені букет квітів. В домі завжди були свіжі квіти. Я була щасливою дружиною. Але Віктор не був дуже працьовитим чоловіком. Все за нього робили його батьки. Навіть не знаю ким би він став, як би не його батько. Віктор міг не вийти на роботу, або взагалі взяти відпустку коли заманеться. Привілеї співвласника компанії. Він також мав малий відсоток акцій. Його батько надіявся, що син продовжить його справу. Але син геть не був схожий на свого батька.
Спочатку наше подружнє життя складалося досить добре. Мені подобалося як чоловік до мене відноситься. Але коли я завагітніла, чоловік все частіше почав пропадати на роботі. Іноді навіть брав термінові відрядження. Хоча раніше таких відряджень практично не було. Я підозрювала, що чоловік мені зраджує, але не хотіла, щоб це виявилося правдою. Мені залишалося два тижні до родів. Але більше терпіти я не могла. Коли він прийшов ввечері додому я напряму запитала його, чи він мені зраджує. Чоловік навіть заперечувати не став, а просто зізнався, що я йому надоїла, що він не хоче няньчитися з нами, це не для нього – сімейне життя. Зібрав речі й пішов геть. Я була в розпачі, я не знала, що мені робити. Я ось-ось маю народити. Чоловік практично кинув мене з маленькою дитиною на руках.
Пройшло три роки з того моменту, я народила сина і взяла себе в руки. Я вирішила, що син для мене буде життям. Я виховаю його геть іншим, протилежністю його батька. Коли синові виповнилося три роки, я віддала його до дитсадка, а сама вийшла на роботу. В компанію чоловіка я повертатися не збиралася, хоча свекор дуже просив. Чоловік так і не з’являвся в нашому житті, а от свекри часто до нас заїжджали в гості. Коли свекор почув, що чоловік мені зрадив і покинув його внука, він вигнав сина з дому, і сказав більше не повертатися. Я так і не дізналася, чим займається мій колишній чоловік.
Ми готувалися до дня народження сина, малюку чотири роки виповнюється. Збиралися влаштувати невеличке свято, лише для близьких. Я готувала, коли у двері подзвонили. Я подумала, що це сусідка прийшла допомогти, ми дружили досить непогано. Коли я відкрила двері, на порозі стояв мій колишній чоловік. Він мало нагадував, того статного та красивого чоловіка, якого я покохала. Переді мною стояв геть не знайомий чоловік, він наче постарів на років двадцять. «Пробач мені Ларисо, я дурний, що вас покинув тоді. Можна я побачуся з сином. Можна я повернуся до вас, благаю!». Я дивилася в його очі, і розуміла, що не зможу пробачити йому цю зраду. «З сином я тобі дозволю бачитися, а в життя впустити більше не зможу, шукай для себе нову жінку» – і закрила перед ним двері. Я ніколи не зможу пробачити за його вчинок. Але забороняти бачитися з сином не зможу. Він батько.
