Мама так і нe дoжилa до мого весілля. Це була велика втрата для всіх нас. Я не тямила себе від бoлю і порожнечі, що з’явилася на душі.

З дитинства бабуся вчила мене, що треба догоджати чоловіку. Я народилася і виросла у селі. Мої батьки тримали велике господарство, тому роботи завжди було багато. Так уже повелося, що дівчата з села звикли не тільки хазяйнувати,  а й брати на себе чоловічу роботу. От і моя мама частенько все робила за батька.

Пам’ятаю, ще маленькою мені було сумно дивитися на матір, яка часто виконувала важку роботу. То дрова візьметься колоти, то бур’ян косити, то меблі таскати. І так весь вік. Тато звик до тієї маминої самостійності, тому часто почав сачкувати і звалювати на маму свої обов’язки.

Через те у домі часто бували сварки. Ненька лаяла тата, що втомилася все нести на собі, а він у відповідь гримав на неї. У такій атмосфері проходила моя юність. Коли я вже стала дівчиною і парубки почали залицятися, мама частенько повторювала: «Думай головою, щоб не довелося, як мені, весь вік на собі все тягнути!»

Мама так і не дожила до мого весілля. Через важку працю у неї приключилася хвороба, яка швидко зжила її з світу. Це була велика втрата для всіх нас. Я не тямила себе від болю і порожнечі, що з’явилася на душі. Добре, щ цей важкий період мені допоміг пережити мій вірний друг і товариш Артем. Моя трагедія нас дуже зблизила і зовсім скоро ми зрозуміли, що закохані. Через рік він зробив мені пропозицію і ми готувалися до весілля.

Торжество було не пишне, лише рідні і близькі друзі. В день весілля вранці, коли дружка допомагала мені збиратися, до нас зайшла моя бабуся, мамина матір, і сказала мені6 «Дитино, щоб твій шлюб був міцним і тривав довго – треба в усьому догоджати чоловікові! Я казала те ж саме і твоїй мамі, коли вона збиралася виходити заміж».

Тоді я зрозуміла, чому мама не цуралася ніякої роботи. Вона рано вийшла заміж, тому серйозно сприйняла слова бабусі і з самого початку надто оберігала тата. А що догоджала, то догоджала. Не знаю чому, але тієї миті я пригадала слова, які казала мені мама: «Думай головою, щоб не довелося, як мені, весь вік на собі все тягнути!»

Я була вдячна бабусі за мудрі настанови, але все ж вирішила послухати маму. Мені зовсім не хотілося закінчити так як вона. Безумовно, вона була справжньою господинею, великою майстринею і відмінною кухаркою, але зовсім не турбувалася про себе. Вона точно би не хотіла, щоб я прожила таке саме життя.

Після весілля почалися звичайні будні. Я куховарила, прибирала, прала, мила посуд, прасувала – словом робила всю «жіночу роботу», плюс до того ж ходила на роботу. Чоловік теж працював, але після роботи частенько сачкував. Мовляв, він дуже стомився і йому потрібно відпочити. Що ж це виходить я після роботи повинна переробити всю роботу, а він відпочивати? Е ні, голубчик, такого не буде.

Довго я не терпіла, через тиждень такого життя сказала коханому, що нам потрібно серйозно поговорити. У розмові я пояснила, що є його дружиною, а не господаркою і відтепер хатню роботи ми робитимемо разом. Я теж людина, яка може втомитися, і теж потребую відпочинку. Або він погоджується, або нехай шукає собі хатню робітницю, я на таке не підписувалася.

Чоловік усе зрозумів і визнав, що я маю рацію. З тих пір у нашій родині прийнято разом працювати і разом відпочивати. Тепер чоловік частенько балує мене смачною вечерею власного приготування, сам може вимити посуд і йому зовсім не важко витерти пил чи підмести.

Зараз у нашій сім’ї справжня ідилія.  Ми не сваримося і не сперечаємося, звикли про все спокійно говорити і одразу висказувати, що кому не подобається. Я дуже вдячна своїй покійній матусі, що свого часу дала зрозуміти мені, що я перш за все жінка і теж маю свої права.

Оцініть статтю
Дюшес
Мама так і нe дoжилa до мого весілля. Це була велика втрата для всіх нас. Я не тямила себе від бoлю і порожнечі, що з’явилася на душі.