Мама виховувала мене зі старшим братом самотужки. Тато пішов з родини, коли мені виповнилося 3 роки. Мама ніколи про нього не згадувала. Старший брат Вітя казав, що пам’ятає папу. Шкода, що я його ніколи не бачив.
Відтоді минуло багато часу. Я виріс, вивчився та одружився. Моя мати була проти Віти. Не знаю чому, але дівчина їй не сподобалася ще під час першої зустрічі. Я дружину кохав, тому матері не слухав. Після нашого весілля мама спілкується з нами дуже рідко.
Нещодавно зі мною трапилася справжня пригода. Я повертався з роботи додому. Біля під’їзду нашого дому крутився високий сивий чоловік. Я його раніше тут не бачив. Коли я наблизився до дверей, він зупинив мене та заговорив:
-Іване, ти мене не пам’ятаєш, але маєш знати, що я твій рідний батько.
Я стояв в ступорі та не знав, що сказати цьому незнайомому чоловіку. Він пояснив, що мама після розлучення переїхала з нами в інше місто. Тато довго намагався нас віднайти, а коли йому нарешті вдалося це зробити, колишня дружина заборонила наближатися до дітей.
Батько почав слідкувати за нашим життям на відстані. Не підходив, бо боявся, що матір знову нас забере й більше він нас не побачить. Зі старшим Віктором вони давно спілкуються та зустрічаються. Щодо мене, то батько просто чекав, коли я почну жити окремо від матері, щоб познайомитися. Я дорослий, живу окремо, тому можу самостійно вирішити чи варто нам спілкуватися.
Я розповів про цю зустріч дружині, вона мене підтримала у бажанні спілкуватися з татом. Не знаю яким чином, але про наше знайомство довідалася мати. Розлютилася страшно. Почала кричати, що я невдячний син. Вона все життя посвятила нам з братом, робила все для того, щоб ми виросли хорошими людьми. І як ми тепер віддячуємо? Спілкуємося з тим зрадником!
Але ж Віктор теж контактує з батьком, то чому дістається лише мені? Я звик до цієї несправедливості ще з дитинства. Раніше не розумів, чому мама так до мене ставиться, а тепер до мене дійшло. Я був, як дві краплі води, схожий на батька. Та хіба це причина не любити свою дитину?
Стосунки з мамою сильно погіршилися, а нещодавно й зовсім все стало просто жахливо. У нас з Вітою народився син. Ми довго думали, як його назвати, зупинилися на імені Сергій. Наші святкування та плани перервала моя мама. Тільки вона почула, як ми назвали сина, влаштувала скандал. Річ у тому, що мого батька теж звати Сергій. На істерику свекрухи Віта сказала, що не збирається перезивати сина. Ми так вирішили, значить так і буде.
З мамою я передзвонююся двічі на рік. Перший раз, коли вітаю її з днем народження, другий – вона вітає мене на мій. На разі таке спілкування мене влаштовує. Стало набагато спокійніше.
