З Миколою ми зустрічалися досить довгий час, а майже рік тому, він зробив мені пропозицію і ми одружилися. Чоловік старший за мене на шість років, доволі велика різниця в віці. Коли приймала його пропозицію, думала, що в нього серйозні наміри, він вже старший знає чого хоче від життя. Але як я помилялася в той момент.
В той період коли ми тільки зустрічалися, я помітила, що Микола дуже прив’язаний до своєї матері, часто з нею розмовляє по телефону, їздить додому кожні вихідні. Спочатку мені це здавалося доволі милим, я думала як гарно він ставиться до своєї матері, так буде ставитися і до мене. Раділа за чоловіка, яка він сімейна людина, як любить своїх рідних. Але після одруження почала розуміти, що це не дуже чудово насправді. Я надіялася, що це перейде в Миколи, все ж ми чоловік і жінка, ми сім’я. Все ж я повинна бути для нього головною жінкою в його житті. Але ні.
Ми живемо окремо від батьків. В нас свій будинок, який свекри нам подарували на весілля. Але навіть у своєму будинку я відчуваю себе не господинею. Свекруха постійно телефонує Миколі, на день разів десять. Коли ми щось плануємо разом, чи поїздку на природу, чи навіть покупку нового дивана, завжди присутня свекруха. Чоловік завжди радиться з нею як краще. Навіть одежу, і ту купує перед тим, як порадиться з мамою по телефону. Мені дуже прикро стає за себе, що я його жінка, ми давали обітницю – і в радості, і в горі. А мій чоловік має мене ні за що. Одного разу їхали вибирати подарунок на ювілей до моєї мами, я хотіла подарувати путівку в санаторій, щоб мама поїхала відпочила, розслабилася, трішки підлікувалася. Так перед поїздкою Микола зателефонував своїй матері, та попросив поради, що краще подарувати моїй же матері на день народження. Свекруха категорично заборонила чоловікові витрачатися на такі дурниці, аргументуючи це тим, що там одні шарлатани, і це тільки гроші на вітер. Сказала купити набір каструль, наче б то і в господарстві знадобитися і дешевше вийде. Я була настільки зла та ображена на чоловіка, що повідомила мамі, що ми не зможемо приїхати на ювілей. Мені стало настільки прикро, що не передати словами. Я ж дочка, я краще знаю, що потрібно для матері. А чоловік просто сказав, що також вважає це не потрібний подарунок, що каструлі кращий варіант.
Не такого життя я для себе хотіла, приймаючи пропозицію від Миколи. Проживши разом з ним майже рік, я зрозуміла, що головою сімейства я так і не стану, поки жива свекруха. Погано про таке думати, але їй залишилось щонайменше років 20 жити, а я не готова чекати такий термін, щоб почувати себе господинею у своїй сім’ї. Все частіше задумуюся про розлучення. Адже, навіть якщо наважуся родити дитину від Миколи, сумніваюся, що дитину буду виховувати так, як я захочу. Я більш ніж впевнена, що все буде робитися так, як сказала вона, а моє слово не матиме жодної ваги. І мені стає неприємно і боязко. Я молода, тому ще буде шанс знайти того, для кого я буду важливіша за всіх.
