Олег і Антоніна разом майже двадцять років. Їхнє життя яскраве, насичене. Разом вони побували в усіх куточках нашої країни. Часто відпочивали за кордоном. Мають гарну роботу, працюють разом. Квартира велика, простора, трикімнатна. Гарна машина. Одне тільки засмучує. За всі роки так і не народила Антоніна дитини. Обслідувалися в кращих лікарів. Говорять що обоє здорові, але діток немає. Олег давно змирився з тим, але не Антоніна.
З недавнього часу дружина пропонує всиновити дитину. Адже це можливо. В них для цього є все, що потрібно. Але чоловік впирається. Він давно змирився. Йому добре вдвох. І не хоче в роках займатися дітьми. Якби своїми, а чужі. Навіть думка про те лякає. Але Антоніна взялася умовляти чоловіка. Вона хоче спробувати. Хоче відчути себе мамою. Не важливо рідна чи ні. Лише щоб її називали мамою. Нарешті Олег погодився поїхати в дитячий будинок.
Коли вони зайшли в середину будинку, малеча обступила їх. Олег стояв, не ворушився. Погляди дітей, які просили взяти їх у сім’ю вразили чоловіка. Він навіть не думав, що так живуть знедолені діти. Йому хотілося швидше піти звідти. Не міг дивитися на діток, в яких в очах стояла надія, що візьмуть якраз ту дитину. Антоніна навпаки, видивлялася в цьому бурхливому дитячому натовпі, дитину, яка б сподобалася їй. Не важливо, хлопчик то чи дівчинка.
Їх запросили до завідувачки. Вони поговорили. Надія Миколаївна запитала, яку дитину вони розглядатимуть в першу чергу. До п’яти років, чи старші? Олег і Антоніна поглянули одне на одного. Вони не обговорювали. Думали, що поглянуть і відразу зрозуміють хто їм потрібен. Вони ще посиділи в кабінеті Надії Миколаївни. Вона розповідала яка відповідальність звалиться на їхні плечі. Тому радила ще подумати, щоб знали точно чи хочуть всиновлювати.
Вдома Олег відразу заявив, що не хоче брати таку відповідальність. Він боїться, що не зможе полюбити нещасну дитину. Адже такий серйозний крок не завжди правильний. Антоніна навпаки, ще більше загорілася ідеєю взяти дитя з дитячого будинку. Вони такі нещасні. Тому хоч одну дитину зробити щасливою. Сперечалися до ночі. Але так ні до чого не дійшли. Олег тримав свою сторону, дружина свою. Вона вже мріє як дівчинка бігатиме по квартирі. А чому дівчинка? Задумалася.
Мабуть, тому, що примітила одне дівчатко, яке тихо сиділо позаду всіх дітей. Її Антоніна запам’ятала. Далі умовляла чоловіка знову відвідати дитячий будинок. Вона хоче показати Олегу ту дівчинку. Вона йому сподобається. Смаки в них однакові, повинна сподобатися. Тому через три дні Антоніна і Олег знову приїхали до дитячого будинку. На цей раз дітей в коридорі не було. Вони пішли до завідувачки. Антоніна описала яку дівчинку примітила.
Надія Миколаївна повідомила, що в Оленки є братик менший. Вони не мають права розлучати дітей.
– Вирішуйте, якщо берете, то обох, Оленку і Дмитрика. Оленці вісім років, Дмитрику чотири. – пояснювала завідувачка.
Олег піднявся. Сказав, що вдома порадяться, потім зателефонують своє рішення. Антоніна все ж таки умовила чоловіка взяти дітей, і не прогадала. Вони для них найрідніші. Спочатку важко було звикати, і дітям нелегко. Згодом все наладилося. Діти підросли. Олег із Дмитриком часто їздять на рибалку. Оленка допомагає мамі Тоні. Цій родині пощастило, як і пощастило їхнім прийомним дітям. Але скільки діток залишаються сиротами, не передати словами.