Мого чоловіка не стало, коли нашому сину виповнилося шість років. На той час ми лише почали будувати власний дім, але покидати справу, розпочату покійним, я не збиралася. Вирішила, це буде данина вдячності йому за те, що побив мене дійсно щасливою.
Через рік, коли біль від утрати трішки вщух, я вирішила зайнятися будинком. Призначила зустріч нашому архітектору та намітила собі загальний план дому. Під час зустрічі я познайомилася з Олегом, саме він створював проєкт будівлі за вказівками мого колишнього чоловіка.
Ми дуже часто почали зустрічатися. Спершу суто в питаннях будівництва, а згодом ці зустрічі переросли у дещо більше. Олег теж був розлученим. Від першого шлюбу має сина. Хлопчик живе з батьком, тому що матір позбавили материнських прав. Олег запропонував нам жити усім разом.
Назар, мій син, не надто радісно сприйняв цю новину. Дитину можна зрозуміти. Він втратив батька, переїжджає жити до чоловіка якого зовсім не знає та ще в придачу отримує молодшого брата.
Та все ж я сподівалася, що з нас вийде щаслива родина. На жаль, цим мріям не судилося збутися. З перших днів Олег почав прискіпуватися до Назара. Сварити за якісь дрібниці, вичитувати за непослух та ставити в приклад свою дитину. Я не збиралася терпіти такого ставлення до свого сина, тому зібрала наші речі й повернулася до матері.
Через декілька днів Олег прийшов миритися та пообіцяв, що коли ми переїдемо жити до нашого будинку все зміниться. Буде набагато більше вільного місця, у хлопців будуть власні окремі кімнати. Назар категорично проти, а мені дуже хочеться вірити цьому чоловіку, адже я в нього закохалася.
Зараз на роздоріжжі. З однієї сторони хочу дати шанс нашим стосункам, а з іншої – інтереси моєї дитини. Що робити не знаю.
