У нашій родині головним завжди був батько. Мама не мала права голосу, тому всі важливі рішення він приймав самостійно й саме так, як сам вважав за потрібне. З дитинства мене привчали в усьому й беззаперечно його слухати. Мати часто повторювала, що я повинна рости слухняною та покірною, щоб мій майбутній чоловік був задоволений. На щастя, характером я вдалася не в неї.
Коли я пішла до школи мій час був чітко розписаний та контролювався батьком. Саме він займався виховання та моїм навчанням. Перевіряв уроки, ходив на батьківські збори, записував на гуртки. Папа любив контролювати все у моєму житті. З ким я спілкуюся, з ким дружу, де проводжу вільний час. Можливо саме через це, я росла бунтаркою та прагнула свободи.
Варто віддати належне батьку, його надмірний контроль загартував мене та привчив до відповідальності. Завдяки цьому я вступила в юридичне та з часом стала прокурором.
В родині я була не одна дитина. Уже в досить пізньому віці мама народила брата. На відміну від мене, він ріс у вседозволеності та свободі. Ваня міг робити все, що йому заманеться й знав, що його ніхто не сваритиме. У школі брат не виявляв особливих здібностей та прагнень до знань. Натомість його інтереси проявлялися в іншій сфері. Він рано почав гуляти, зустрічатися з дівчатами. Часто тікав з дому та зникав на кілька днів. Мама сивіла від хвилювання, а Ваня повертався додому через днів 3-4 так, ніби нічого не сталося.
З горем пополам, саме завдяки батьківській фінансовій допомозі, Іван вивчився в університеті та влаштувався на роботу. Від мами з татом з’їжджати не поспішав. Для чого йому відмовлятися від забезпеченого життя, де не треба ні про що думати та хвилюватися.
Відколи я переїхала та живу окремо, моє спілкування з батьками зводиться до мінімуму. Мама може зателефонувати раз у два тижні, а батько й зовсім не цікавиться моїми справами. Я не ображаюся та не хвилююся з цього приводу, навіть навпаки, рада, що так сталося. У нас мало спільного.
Брат зателефонував мені лише один раз, щоб запросити на своє весілля. Я навіть не була в курсі, що в нього є дівчина. Відгуляли вони на славу. Запросили повно гостей, святкували у дорогому ресторані. Як-то кажуть «по багатому». А чому б і ні, якщо батьки за все розрахуються? Вані так можна, а я була змушена сама про себе дбати й забезпечувати.
Минуло декілька років, як рідні знову загадали про моє існування та запросили на святкування 5-ої річниці весілля брата. Я купила молодим гарну постільну білизну та пішла вітати. Мій подарунок брат приймав з кислою міною на обличчі. Напевне чекав від мене чогось більш вартісного.
Мама приготувала багато страв та накрила святковий стіл. Весь вечір Ваня розповідав про себе коханого та інколи згадував про дружину. Я слухала його у пів вуха. Аж тут раптом брат звернувся до мене із наріканнями, чому я у свої 35 досі неодружена. Он він який молодець одружився й скоро дитина буде. Я щиро привітала брата із майбутнім поповненням, а своє особисте життя вирішила і надалі тримати в таємниці.
Батьки також приєдналися до привітань. Хвалили свого сина та бажали молодому подружжю усіх благ. Якось ненароком мама стала розпитувати скільки я буду давати племіннику в місяць. Я аж подавилася. З якої це радості при живих здорових батьках я маю давати на утримання дитини свої власні кошти? Виявляється це ще не все. Батьки взяли кредит, щоб оплатити весілля свого любого сина, а гроші маю віддавати я, бо ми ж рідня.
Я відмовилася допомагати їм розгрібати їхні проблеми й оплачувати борги. Не для того я так багато навчалася та важко працювала, щоб тепер віддавати своє цим людям. Батько хотів було вплинути на мене своїм авторитетом, але я давно виросла з того віку, щоб його боятися.
Зрозумівши, що у цьому домі мені більше немає місця, подякувала за гостину та пішла. Додому повернулася засмучена й розповіла про все своєму хлопцю. Він мене підтримав та сказав, що я правильно вчинила.
