Коли я зустрів Марину, то одразу зрозумів, що ця жінка стане моєю дружиною. На контакт вона вперто не хотіла виходити. Я до неї з квітами, й з подарунками, навіть любовні листи писав та вірші цитував. Все не те. Ну не можна ж бути такою залізною? Коли ідеї закінчилися, вирішив просто поговорити. Як-то кажуть «по душам». Спрацювало.
Марина розповіла, що вже була заміжня. Її колишній чоловік був не надто хорошою людиною. З Марини знущався, ображав. Жили вони біля його батьків, тож захисту дівчині не було у кого шукати. Свекруха ще й зверху капала, мовляв, сама винна, що чоловіку недогодила.
Тож після розлучення Марина залишилася з розбитим серцем, втраченими надіями та маленьким сином на руках. Он воно що! Вона боялася, що я злякаюся відповідальності та не захочу виховувати чужу дитину. Особисто я вважаю, що чужих дітей не буває. Тож якщо полюбив Марину, то автоматично любитиму й сина своєї жінки.
Довго мені довелося завойовувати їхню довіру та любов, поки Марина не погодилася вийти за мене заміж. Через три роки у нас народилася спільна дочка, але моє ставлення до хлопця не змінилося. Артур славний малий, не лінивий, тямовитий й має здібності до футболу. Я вчив його правильно подавати м’яч, ми разом ходили рибалити. На вихідних звільняємо наших дівчат від кухні та разом стаємо до плити.
За десять років спільного життя я жодного разу не пошкодував, що одружився з жінкою, яка мала дитину. Артура ніколи не ображав й старався бути йому гарним прикладом. Та скільки б я не старався, а встановити довірливі стосунки з сином так і не зміг. Він мені не довіряє, не ділиться своїми мріями та хвилюваннями. Не просить поради, а останнім часом взагалі намагається мене уникати.
Я завів розмову про вступ до університету. Від Марини знаю, що Артур обожнює тварин та хоче стати ветеринаром, але відмовляється від своїх мрій, бо навчання дороге. Зібравши усю сім’ю для переговорів, повідомив, що готовий все оплатити та підтримує будь-який його вибір університету. Думав Артур зрадіє та подякує, а він мені: «Дякую, але мені не потрібна твоя допомога».
Запитував у дружини, що роблю не так, а вона лише зводить плечима й каже, що я вигадую проблеми там, де їх немає. От пишу свою історію вам, може ви підкажете, чи дійсно така поведінка пасинка нормальна й мені не потрібно хвилюватися?