Чоловік мене покинув вже дуже давно, залишивши з двома маленькими дітьми на руках. Пішов до якоїсь іншої жінки, яка має квартиру в місті, ми для нього були не такі важливі. Я старалась як могла, щоб дати дітям кращого життя. Але в селі роботи немає, а зарплати мізерні. Діти росли, тому потрібно було щось змінювати. Щоб в майбутньому їм допомогти. Я вирішила зв’язатися зі старою подругою, яка вже десять років працює за кордоном в Італії. Виїхала і залишилася там жити, вийшла заміж за італійця. Вона запропонувала мені роботу по догляду за пенсіонером. Діти вже підросли, навчалися, тому була можливість поїхати та залишити їх самих. Робити в рідній країні не було чого, а заробити хотілося.
Старша донька вийшла заміж кілька років тому. На весілля я купила для них машину, оскільки в чоловіка було своє житло. На весілля я не змогла приїхати, оскільки знаходжусь нелегально на території Італії та потім просто не змогла б повернутися. А потрібно ще молодшій доньці допомогти. Світлана була трішки вітряною дівчинкою. Не думала геть про своє майбутнє. А рік тому заявила мені, що хоче свою квартиру в місті, бо вона не може орендувати житло, їй не вистачає зарплати. Це при тому, що я кожного місяця висилаю для неї певну суму на життя. Донька завжди жалілася, що колись вона жила наче жебрачка і доношувала речі сестри. Мені було не приємно, оскільки я старалася для дітей дати все найкраще. Але я була геть одна, для мене ніхто не допомагав. Тому я погодилася на покупку квартири для неї. Квартира була двох кімнатною. Я є надіялася, що донька візьметься за розум і почне теж працювати та відкладати кошти на квартиру, але вона вирішила, що це я повинна для неї купити квартиру. Світлана навіть не запитала мене чи я зможу виплатити таку суму.
В Італії я вже вісім років, за цей час я підучила мову і знайшла роботу за спеціальністю, працюю бухгалтером в одній фірмі, де власником є наші українці. Люди вони хороші, дуже мені допомогли, я їм безмежно вдячна. Цього року я попросила відпустку на свята, і мені її погодили. Мені хотілося вже додому я дуже скучила за дітьми та рідною землею. Коли я сказала дітям, що приїду на свята додому, Світлана почала відмовляти мене приїжджати. В мене сльози стояли на очах. Вона мене не бачила стільки часу і каже, щоб я і далі не приїжджала. Аргументуючи це тим, що зараз пандемія і я не зможу потім повернутися, а квартиру виплачувати потрібно. Ось така подяка дитини, для якої стараєшся зробити життя кращим.
