Він побачив його біля розваленого паркану. Маленьке, сіре, з перелякуними очима кошеня ледь повзло по брукові, голосно нявкаючи. Поряд крутився великий, худющий пес, забризканий болотом так, що його справжній колір було не розгледіти.
Пес завтракнув, але кошеня не злякалося.
“От халепа”, подумав пес. “Тільки цього мені не вистачало. Геть від мене, малеча! Твоя мати ось-ось прийде”.
Він відштовхнув лапою настирливе створіння, але воно притулилося до його брудної шерсті й затихло.
“Ну й добре”, зітхнув пес. “Почекаю, поки мати повернеться, а потім піду”.
Але мати не прийшла. Ні за годину, ні за день. Настав вечір, потім ніч. Пес зрозумів щось трапилося.
Кошеня прокинулося й почало тикати його мордочкою в живіт.
“Оце ще проблема”, проворкотів пес. “Що тепер робити? Залишити голодним?”
Він узяв мале зубами за шийку й поніс до смітника біля кафе. Там завжди було щось їстівне. Поки він копався у відходах, кошеня нявкало, шукаючи його.
“Тьху ти! Яка тобі ще мати?” сердився пес, але все ж знайшов йогурт і нагодував мале, обмазуючи йому мордочку.
Кошеня згодувалося, залізло під його бік і заснуло.
“Ну добре”, подумав пес. “Зачекаю до ранку”.
Але ранком маленькі лапки знову вчепилися в його шерсть, і він почув тоненьке:
Мамо
Так вони й залишилися разом. Пес годував кошеня, пережовуючи для нього їжу, грі
