Мій чоловік вічно зайнятий. Уже декілька років я готую вечерю, з надією на сімейний обід, а по факту, завжди їм сама. Скільки раз доводилося жалітися про це і Юра навіть давав безліч обіцянок на спільну романтичну вечерю, та все марно.
Сьогодні домовилися про зустріч в ресторані, що близько нашого дому і як ви думаєте, хтось прийшов до мене на зустріч? Звичайно, ні. Кличу офіціанта, аби попросити рахунок, аж хтось вигукує моє ім’я і я точно знаю, що це чоловічий голос, проте не голос мого Юрка.
Обернувшись, бачу свого колишнього однокласника Миколу. Раніше ми дуже дружили, ще коли були дітьми, а потім дружба переросла в щось більше, поки він не покинув мене одну і не поїхав навчатися в Польщу. Просто втік, не прощаючись і не говорячи про свої плани.
Тоді це завдало мені болю і я сильно страждала за своїм першим коханням. Або, можливо, не могла зрозуміти, чому він так вчинив зі мною.
Через 3 місяці я зустріла Юру і після двох місяців зустрічань ми побралися. Не знаю, навіщо так спішили і що я хотіла кому довести. В душі грала образа на Колю. Не скажу, що шлюб наш був побудований на глибокому коханні, скоріше на взаємоповазі. Та зараз і поваги з його сторони я не бачу. Вкотре проігнорувати зустріч зі мною.
Коли здавався мені тим самим хлопчиком, що зізнавався мені в коханні через кожну хвилину під час наших прогулянок. Він був найприємнішим спогадом моєї юності. Та моя гордість не дає мені подати вид, що впізнала цього чоловіка. Просто запитала, чи це мені і що потрібно?!
Акторська гра, напевно, у мене не на найвищому рівні, тож Микола просто посміхнувся по-доброму і кивнув у бік столу. Сідаю.
Розмова наша була легка і невимушена. Я безмежно вдячна йому, що ми не розпочали зі вияснень наших минулих стосунків. Поговорили про нинішнє життя, роботу, а потім вже й пролунала та сама фраза:
– Вибач, Уляно, що тоді так вийшло. Я не хотів так, але так було потрібно.
Мені було цікаво дізнатися причину, адже це мучило мене стільки років, та зараз хотілося просто розслабитися. Тож я перевела тему у більш нейтральне русло.
Ніби відчуваючи, що я потребую відповіді Микола перебиває мене і продовжує:
– Я не мав вчитися за кордоном і все це була вигадка моєї мами, бо вона не хотіла наших стосунків. Я лише на тиждень поїхав провідати бабусю, що жила там сама, а тоді прихворіла і потребувала допомоги. Довелося затриматися, бо бабі не ставало краще, а коли я приїхав з повною сумкою подарунків для тебе, то дізнався, що ти виходиш заміж. Не розкладаючи рюкзак з одягом, повернувся назад і залишився надовго.
На мене ніби вилилося відро крижаної води. Між нами повисла тиша. Потрібно було подихати свіжим повітрям, аби голова переварила це все.
Ми пішли вздовж маленької безлюдної вулиці і розмовляли на різні теми. Коля так і не зміг полюбити когось і одружитися. Нині він відкрив свою компанію і має непоганий прибуток звідти. Я дізналася, що в його планах давно було знайти мене і поговорити. Він довго стояв під моїм під’їздом, та все ж не наважився на розмову.
Так ми проговорили до ранку. Ніби, й не розлучалися на такий відрізок часу.
Це було спонтанне, але справедливе рішення залишитися з тим, з ким мені добре. Хоча б зараз я маю право бути щасливою. Скоріше за все, Юра не засмутиться моїй відсутності. Він навіть не шукав мене вночі.
Тож вирішила просто написати повідомлення з поясненням ситуації. Тепер у мене нове життя. Життя з людиною, яка завжди була в моєму серці.
