За тиждень до 8 березня я ледве вибігла із зали суду. Сльози застилали мені очі, а в голові крутилося лише одне речення: ви вже не чоловік і дружина.
Чому він так зі мною вчинив? За що мені така кара?
Вийшла заміж я ще зовсім молодою, мені був лише 18. Захоплення, кохання до безтями, безсонні ночі, відчуття, що не йдеш, а летиш над землею. Пять років ми прожили дуже щасливо, я відчувала постійну любов, дійсно старалася для нього: вранці приносила йому сніданок у ліжко, готувала тільки улюблені страви, слідкувала за чистотою в домі.
Але його батьки мене так і не прийняли. Щоразу повторювали, що я не пара для їхнього сина, що знайдуть йому кращу. Я бачила, як на нього це впливало. З часом він став зовсім інший стриманий, холодний, постійно чіплявся до мене.
Нашому синочку тоді виповнилося пять. Спочатку він його обожнював, виконував всі забаганки, але потім почав віддалятись навіть від малого. Я впевнена, що це бабуся з дідусем намовляли його, мовляв, це не твій син (хоч хлопчик копія тата). Чоловік все частіше залишався у батьків, майже не ночував вдома. Коли повертався, тільки кричав і всіляко дорікав мені. А я старалась з усіх сил, доглядала за собою і нашим гніздечком.
Одного разу він настільки розлютився, що штовхнув мене. Я не могла повірити у все це, і все ж мріяла, що сімя врятується. Але невдовзі він сказав, що більше не може зі мною жити, і просто пішов, залишивши мене з нашим сином. Я благала його не руйнувати нашу сімю та він навіть не слухав.
Я ще довго кохала його, навіть після розлучення. Він надсилає зовсім мізерні аліменти пару сотень гривень і змушує мене звітувати за кожну копійку: купила буханець хліба маєш скинути чек. Щоб купити щось для дитини, мушу добиватися дозволу, просити ці копійки у колишнього.
До сина він навідується рідко, а якщо й приходить бере лише на один день. Дитина дуже це відчуває, і навіть сам не хоче бачити батька. А той звинувачує мене, мовляв, я налаштовую проти нього. А мені просто боляче прийняти розрив, я досі щодня плачу. З того моменту схудла, зявилася депресія, нерви на межі навіть на сина зриваюсь, хоч розумію, що це неправильно.
Як жити далі, коли серце просто розривається? Підсвідомо заходжу на його сторінки у фейсбуці та інстаграмі, дивлюся, чим він живе зараз. Так дізналася, що він готується до весілля з іншою. Це просто вбило мене остаточно.
Я розумію, чому до нас більше не приходить, чому навіть син не прагне бачитися. Моя голова розуміє, що між нами все вже скінчено, а от серце все ще не приймає. Як з цим жити?
