Моя сусідка Галина завжди сумна. Якось вона зайшла до мене, щоб погомоніти, розговорилася і розповіла мені все про своє життя.
Минув уже рік, як її чоловік одною ногою живе вдома, а другою – в коханки в буквальному розумінні цього слова. І ніяк не може вирішити, як йому бути далі. Заплутався мужчина. Що поробиш – таке буває часто в нашому житті. Коли б не син, то давно б виставила його за двері. А малий дуже любить з батьком спілкуватися і з нетерпінням чекає його повернення.
Загалом Галина прожила з чоловіком одинадцять років. Їхньому синові 9 років. Чоловік зірвався з ланцюга буквально рік тому. Йому захотілося чогось новенького, і це «щось» увійшло в їхнє життя, як справжнє лихо.
Спочатку Галина не звертала уваги на чоловікові походеньки. Думала, що все налагодиться. Чоловік трохи показиться і припинить це. Адже не хотіла, щоб про все дізнався син. Це може травмувати хлопця. Тому мочки переносила весь біль, якого їй завдавав чоловік.
А чоловік, зрозумівши тактику дружини, набрав ще більших обертів. І зупинки наче не передбачалося. Дійшло до того, що він усе-таки одного разу не повернувся додому ночувати – залишився в коханки.
Галина, дізнавшись у кого пропадає її Василь, почала чекати на його повернення, бо вона (коханка) для неї не була конкуренткою. Він швидко знудиться і прийде додому, думала вона.
Так і сталося. Прийшов Василь мовчки через місяць. Навіть не вибачився і почав жити вдома, наче нічого не трапилося.
Причина повернення була банальна – посварився з коханкою. Вона вимагала в нього коштовний подарунок. Він відмовив і зачинив за собою голосно двері – повернувся до сина.
– Можливо, все б так і вляглося, і ми б зажили нормальним життям, коли б його пасія не набула нахабства. Одного чудового дня, буквально за тиждень після повернення, вона подзвонила у двері і впала в істерику в нашій квартирі, що мій Василь «її зрадив». Він її зрадив!
Чоловік мій – справжня ганчірка. Замість того,щоб виставити цю потвору за двері, промовив, ледь не плачучи, що вона (його пасія) не переживе того. Тому Василь зібрав свої речі і знову подався до неї.
Про себе я думала, якщо він такий глупий, то хай іде вже на завжди. Він мені вже більше не потрібен. Але навіщо так знущатися над дитиною?
Не минуло й місяця, як Василь знову повернувся до додому. Цього разу вже не знаю достеменно причини повернення. Думала, все – закінчилася любов. Та куди там! За кілька днів його знову понесло до тої потвори. І так ще чотири рази мандрував.
– Ну, – міркую, – вже пора, чоловіче, якось визначитися, де ти живеш. Адже тут живе твій син, який усе розуміє і бачить. Що він скаже тобі через кілька років? І чи захоче він тебе називати батьком після такого знущання над ним? І навіщо синові такий батько? Який приклад він йому подає?
Вирішила поміняти замок у дверях, щоб більше Василь не міг втрапити в нашу квартиру. А потім життя само розставить все по місцях.
Як би ви поступили на моєму місці?
