Під час навчання в 11 класі мій однокласник Максим зізнався мені в коханні. Він був доволі хорошим парубком, та на той момент мені не хотілося заводити стосунки, тому я всіляко ігнорувала будь-які його прояви уваги.
Жили ми в селі і батьки завжди запевняли мене, що потрібно думати в першу чергу про навчання, а зустрічатися з хлопцями ще не час. Інакше би все село мене обговорювало. А найбільше я боялась осуду тата. Оскільки він був дуже строгим. Здавалося, навіть мати його побоювалась.
Після школи я гарно склала вступні іспити і почала навчатися в університеті на державній формі навчання. Колись я мріяла бути вихователькою в садочку, та батько нав’язав мені професію лікаря.
Навчатися було, звісно, дуже важко. Я не спала ночами, гризла граніт науки. Та й додому приїжджала раз в три тижні. Коли після 3 курсу я приїхала на літні канікули, тато заявив, що мені час виходити заміж. Здивуванню не було меж. Я ж навіть не мала хлопця. З ким же мені одружуватися?
Та тільки згодом я зрозуміла, що парубка мені вже обрали. Кандидатом був чоловік, якому було 30 років, він працював прикордонником. Коли я дізналась про це все, то почала страшенно боятися, що дійсно залишуся без права вибору.
Тридцятирічний Микола навіть не мав на меті познайомитися зі мною, дійсно сподобатися, показати гарне ставлення. В інтересах було лише швидше одружитися і переїхати разом до міста, де мав він мав працювати.
Довелося покоритися і виконати волю батька. Скоро я переїхала в нову квартиру із Колею. Та наше спільне життя було схоже на нічний кошмар. В деякій мірі я порівнювала себе з матір’ю, яка теж в подружньому житті не мала права сказати свою думку, щось самостійно вирішувати.
Всі домашні справи лежали на моїх плечах, а гроші із сімейного бюджету я мала право брати лише після того як дозволить чоловік.
Так я мучилася цілих 2 роки. Вони були для мене справжнім випробуванням. До того ж Микола постійно ще й прискіпувався до всього, що я роблю. Прибирання було не таким, їжа смачна, речі попрасовані погано.
Терпіти не було сил. Тож я зібрала речі і поїхала до батьків. Та вдома підтримки я теж не знайшла. Тато насварив на мене, прочитав моралей і відправив туди, звідки я приїхала.
Згодом до повної картини Микола ще й почав ходити наліво. Та я не кохала його, тож якось було байдуже до того, де і з ким він вештається. Всю любов я віддала донечці. І вся моя праця була лише заради неї.
В такому ритмі ми прожили ще 15 років. Сімейним життя це назвати складно. Тому далі терпіти я не хотіла, тим більше донька була вже доволі дорослою. Вирішила, подати на розлучення. Мені було 37 років і ще було не пізно змінити своє життя на краще.
Та Микола влаштував скандал, погрожував. Я ж беземоційно зібрала речі і поїхала до батьків у село.
Там я на вулиці зустріла того самого Максима. На той час він вже був розлученим, як і я. Якось наше спілкування закрутилося і через рік ми одружилися. Тоді то й я відчула, що таке справжнє кохання.
Цьому чоловікові мені хотілося готувати, прибирати, догоджати. Хотілося старатися заради людини, яку любиш. Ось так я й знайшла своє жіноче щастя.
